Образ Петербурга є одним з найбільш важливих у романі. Насамперед це місце дії, на тлі якого розвертаються події. У той же час образ столичного міста має деяку філософську перспективу. Разуми-Хин, міркуючи про причини пороків у суспільстві, говорить про Петербург як про “середовище”.

Таким чином, у романі ставиться питання про вплив “середовища” на людину, у цьому випадку про вплив Петербурга на Раскольникова й на появу його теорії. З одного боку, Достоєвський створює образ цілком конкретного міста в певний період часу. Відмінною рисою є топографічна точність зображення міста, згадування реальних місць, визначних пам’яток Петербурга

Це створює ефект причетності що відбуває, надає відчуття реальності. Навіть жару, духота - історично вірні мотиви, сучасники відзначали надзвичайну жару в Петербурзі влітку 1865 року. З іншого боку, автор створює дивну атмосферу напів’яви; випливаючи за героєм, читач втрачає відчуття реальності й не бачить її границь. Мотиви жари й духоти стають характеристиками стану як героя, так і міста, суспільства. Духота, на якій акцентує увагу автор, - це символ безвихідності, безперспективності положення героїв

Вони мечуться по місту й не можуть урятуватися від жари, духоти, що стали частиною загальної атмосфери роману. З описом комірки Раскольникова в романі з’являється мотив тісноти, скрутності. Куль-Херия Олександрівна порівнює кімнату сина із труною, і це не дивно. “На аршині простору” живуть і інші герої роману: Мармеладовы, Соня

Це герої самі “принижені й ображені” у романі, а Лизавета, сама беззахисна й забита істота в романі, взагалі не має власної кімнати, тому що вона живе із сестрою. Тіснота - явище не тільки матеріальне, адже всі герої роману почувають себе стесненно, дискомфортно в духовному плані. Ще один мотив, що постійно виділяє автор, - це мотив бруду на вулицях, і не тільки.

Петербург з’являється як місто контрастів: сірість, бруд, тіснота, “смердючий, курний> заражений містом повітря” - з одного боку, і величні будинки, прекрасні фонтани - з іншої. Не випадково Розкольників замислюється про фонтани, коли йде на вбивство. Фонтани дають живлющу, що очищає вологу, який бракує в задушливому місті. Можливо, Розкольників сподівається, що його вбивство стане таким рятівним фонтаном для нього самого і його близьких

Мотив води, однак, приймає лиховісний характер: у ріці намагається утопитися п’яна жінка. З урбаністичним пейзажем у роман входять картини вбогості, пияцтва, нещасть нижчих шарів суспільства. Автор піднімає проблеми, актуальні для сучасного йому Петербурга, і дає їм інше висвітлення, відмінне від офіційного, традиційного, за допомогою теорії Раскольникова. Найбільш важливими проблемами обтяжена сім’я Мармеладовых. У цьому “Злочин і покарання” перегукується з віршем Н. А. Некрасова “Ранок”: ті ж проблеми пияцтва, проституції, дуелей, економічного розшарування міських жителів, мотив самогубств

У романі закінчує життя самогубством Свидригайлов, інші герої роблять спроби, п’є й гине п’яним під колісьми екіпажа Мармеладов, “пішла по жовтому квитку” Соня й у загальному-те те ж