Міжнародний Суд

Міжнародний Суд, відповідно до пункту 1 статті 7 Уставу ООН, є одним з головних судових органів Організації Об’єднаних Націй. Виходячи зі статті 92 Уставу ООН Міжнародний Суд є головним судовим органом ООН. Його основне призначення полягає в тому, що він повинен дозволяти будь-які міжнародні суперечки, які будуть передані йому державами, що сперечаються

У пункті 1 статті 33 Уставу ООН перераховані мирні засоби врегулювання міжнародних суперечок, одним із яких є судовий розгляд, а саме міжнародний суд, що функціонує постійно.

Звертання за дозволом міжнародних суперечок до безстороннього органа, що виносив би рішення на основі права, далеко не нова ідея. Найбільш древня форма міжнародної юрисдикції – третейські суди, практика застосування яких була відома вже народам древнього Сходу. У примітивному виді ця форма дозволу споровши зустрічалася досить часто в середні століття. Сучасна історія міжнародного судового розгляду починається з договору Джея, ув’язненого в 1794 році Великобританією й США. Договір передбачав створення змішаних комісій для дозволу ряду споровши між цими двома країнами. Комісія складалася з рівного числа членів, призначуваних кожної зі сторін і очолюваних третейським суддею. В XIX столітті тенденція до судового розгляду міжнародних справ одержало подальший розвиток. Вирішальним етапом у ході еволюції третейського суду стало в 1872 році третейський розгляд суперечки між США й Великобританією, касавшегося претензії в справі про крейсер “Алабама”, пред’явленої США Великобританії у зв’язку з порушенням останньої нейтралітету під час громадянської війни ВСША.

Організаційне оформлення третейський спосіб дозволу міжнародних суперечок одержав лише на початку ХХ століття, після першої конференції миру 1899 року в Гаазі, скликаної з ініціативи Росії. Держави, що брали участь у конференції підписали Гаазьку конвенцію про мирний дозвіл міжнародних суперечок, відповідно до якої зобов’язалися докладати максимальних зусиль, щоб забезпечити врегулювання міжнародних розбіжностей мирними засобами з метою уникнути, наскільки це можливо, застосування сили у відносинах між державами. Учасники Конвенції заснували Постояннуюю Палату Третейського Суду. Хоча Палата була створена як постійний орган, вона не стала постійно діючим судом у повному змісті цього слова. Конвенція передбачала складання списку з 150-200 осіб (по 4 судді від кожного договірної держави), з якого держави могли вибирати одного або більше арбітрів, що утворювали склад суду для розгляду тої або іншої конкретної суперечки

Постійна Палата Третейського Суду, статус якої був залишений без зміни другою Гаазькою мирною конференцією 1907 року функціонує понині. Однак діяльність цього органа була й залишається малоефективної. З 1899 року по теперішній час вона розглянула біля двох десятків справ. Діяльність Постійної Палати припускала, що дві держави, що є сторонами в суперечці, сповнені щирого бажання врегулювати суперечку. Вони повинні не тільки заздалегідь домовитися про передачу справи в Суд, але й досягти угоди щодо призначення суддів і визначення кола питань, які треба буде розв’язати Суду. Зовсім очевидно, що переговори про висновок такої угоди можуть бути тривалими й складними. Отже, як ми бачимо, неефективність Постійної Палати Третейського Суду закладена в організації діяльності цього органа

Друга Гаазька мирна конференція 1907 року заснувала два органи: Міжнародну призову палату й Третейський суд, діяльність яких повинна була носити значно більше постійний характер, чим судочинство Постійної Палати Третейського Суду. По різних причинах спроби створення цих судів не увінчалися успіхом, але саме рішення про їхню установу дуже показово як доказ прагнення держав зробити перший крок по шляху організації процесу судового розгляду на межународном рівні. Один зі членів делегації США на другій Гаазькій конференції висловив наступну думку із приводу третейського суду, правота якого була згодом підтверджена історією: “Суд цього типу буде виносити рішення на підставі повноважень, даних йому об’єднаними націями”.

Хронологічно першим міжнародним судовим органом став Центральноамериканський суд. Він був заснований в 1907 році Гватемалою, Гондурасом, Коста-Рикой, Нікарагуа й Сальвадором під прямим політичним тиск США. Суд створювався для забезпечення політичної стабільності й форсування політичного об’єднання держав субрегиона. Він проіснував тільки десять років, виявивши повну нездатність упоратися з поставленими перед ним завданнями. Центральноамериканський суд не зробив скільки-небудь помітного впливу на розвиток міжнародного права й практику побудови міжнародних судових органів

Велика увага ідеї постійного міжнародного органа приділяли російські юристи-международники починаючи зі Стоянова. Особливе значення в дозволі цього питання має праця Л.Камаровского про міжнародний суд. У цій роботі вперше у світовій юридичній літературі даються теоретичні підстави й формулюються загальні організаційні початки діяльності постійного міжнародного суду. Л.Камаровский обґрунтовує необхідність міжнародного суду, виходячи з початку сполучення суверенітету й міжнародного спілкування. Міжнародне спілкування означає рівність і взаємність у відносинах між державами. В остаточному підсумку, постійний міжнародний суд мислиться як міждержавний, а не наддержавний орган

Практично створити міжнародний суд стало можливим тільки після першої світової війни

Фактично історія міжнародних судових органів веде відлік від Постійної палати міжнародного правосуддя при Лізі націй – першого універсального міжнародного судового органа загальної компетенції. Створення в 1920 році Постійної Палати Міжнародного Правосуддя, передбаченою статтею 14 Статуту Ліги Націй, ознаменувало великий крок уперед в області судового дозволу міжнародних суперечок. Постійна Палата Міжнародного Правосуддя являла собою судовий орган у повному змісті цього слова й у будь-який момент була готова до виконання своїх функцій. Однак, як і у випадку з Постійною Палатою Третейського Суду, її компетенція повністю залежала від згоди сторін у суперечці. З іншого боку, то обставина, що новий судовий орган був відкритий для держав у будь-який час, дозволив їм визнавати юрисдикцію суду не тільки при розгляді якоїсь конкретної суперечки, але й всіх суперечок, які можуть виникнути в майбутньому, тобто до виникнення якої-небудь суперечки, а отже, у той час, коли будующие сторони ще не були розділені незгодою. Таким чином, Палата мала факультативну юрисдикцію. Разом з тим передбачалася можливість наділення Палати обов’язковою компетенцією. ДО 1939 року обов’язкову юрисдикцію Палати тією чи іншою мірою визнавали 65 держав. За увесь час її фактичного існування (тобто із січня 1922 року по лютий 1940 року) на розгляд Палати було передано 79 справ, а за винятком 12 припинених і 2 прохань про інтерпретацію – 65 справ. У переважній більшості випадків мова йшла про внутрієвропейські суперечки й проблеми, що грали відносно невелику роль у розвитку багатобічних і двосторонніх міжнародних відносин. Крім здійснення правосуддя, тобто винесення рішень по спірних справах, Постійна Палата була вправі висловлювати свою думку по юридичних питаннях на прохання Ради й Асамблеї Ліги Націй. Таким чином, уперше з’явився міжнародний суд загального характеру, і держава могла в однобічному порядку збудити в ньому справа проти іншої держави, причому сторони в суперечці не повинні були приходити попередньо до угоди про сотаве суд і про ті питання, які повинні були бути представлені не його розгляд

На підставі статті 14 Статуту Ліги Націй в 1920 році Радою Ліги Націй була утворена спеціальна комісія юристів, що виробила проект Статуту суду, що був схвалений у грудні того ж року Радою й Асамблеєю Ліги Націй. В 1921 році відбулося обрання суддів – членів Постійної Палати Міжнародного Правосуддя. Судді обиралися строком на дев’ять років. Спочатку суд складався з одинадцяти суддів і чотирьох заступників, потім число суддів було доведено до п’ятнадцяти. Радянський Союз не був учасником протоколу про підписання статуту Палати й не визнав її компетенцію й після вступу в Лігу націй в 1934 році

Перше засідання Постійної Палати Міжнародного Правосуддя відбулося в 1922 році. Діяльність цього судового органа була перервана під час другої світової війни, а в 1946 році Постійна Палата Міжнародного Правосуддя була розпущена у зв’язку із припиненням діяльності Ліги націй. Внесок Палати в мирний дозвіл міждержавних суперечок виявився досить скромним. Рішення, що виносяться нею, і консультативні висновки були далекі від неупередженості

Збережи - » Міжнародний Суд . З'явився готовий твір.

Міжнародний Суд





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.