М. Ю. ЛЕРМОНТОВ: ІСТОРИЧНА ТЕМА В ПОЕЗІЇ Історична тема одна з найважливіших тем лірики Лермонтова. Вона розробляється протягом усього творчості поета. У ранній період своєї творчості Лермонтов звертався до історії з позицій поета-романтика й шукав у минулому романтичних героїв. У першу чергу це, звичайно, Наполеон

Він був ідеалом для багатьох сучасників поета. До його образа, що “вище похвал, і слави, і людей”, поет звертається у віршах 1828 і 1830 років. З російської історії Лермонтов бере образ безжалісного волзького отамана (вірш 1831 р. “Отаман”), що також наділений всіма рисами романтичного героя: сильна людина, що протиставила себе юрбі, але невільний від своїх страстей. Ідея сильної людини одержує свій розвиток і в більше пізній творчості поета, однак розглядається вона вже в іншому аспекті

Основна думка історичних віршів Лермонтова другого періоду з певною чіткістю виражена у вірші 1837 року “Бородіно”: Так, були люди в наш час, Не те, що нинішнє плем’я: Богатирі не ви! Звертання Лермонтова до історичної теми це погляд на минуле з позицій сучасності, протиставлення минулого й сьогодення. З однієї сторони він бачить “могутнє, лихе плем’я”, а з іншої: Юрбою угрюмою й незабаром позабутої Над миром ми пройдемо без шуму й сліду, Не кинувши століттям ні думки плідної, Ні генієм початої праці… Епоха, коли громадське життя завмирає. Ми можемо сказати, що до історичної теми Лермонтова приводять постійні й болісні міркування про долю свого покоління. Його кличуть і ваблять “століть минулі велетні”, тому що в сучасній йому життя він не бачить ні сильних людей, ні рішучих учинків

“Самий вибір цього предмета, писав Бєлінський, свідчить про стан духу поета, незадоволеного современною дійсністю й перенесшегося від її в далеке минуле, щоб там шукати життя, який він не бачить у сьогоденні”. Центральним твором Лермонтова, присвяченим темі історичного минулого Росії, є “Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова”. Так само як у вірші “Бородіно” поет звертається до теми війни 1812 року, одного з найважливіших подій російської історії, коли вирішувалася доля всієї країни. В “Пісні…

” об’єктом уваги Лермонтова стає складний і кривавий час правління Івана Грозного, один з найбільш драматичних моментів історії Русі. Саме в такі значимі періоди, на думку Лермонтова, відкриваються найбільш сильні й важливі риси російського характеру. Всі три герої “Пісні…” особливі. Вони є свого роду вищими проявами царської моці, буйного молодецтва й честі й достоїнства

Всі вони сильні особистості, вартої уваги. Очевидно їхнє протиставлення людям “нинішнього плем’я”. До теми минулого Русі, а саме вчасно татарської навали поет уперше звертається в “Баладі” 1831 року

И він упав і вмирає Кривавої смертию бійця. Дружина дитини піднімає Над блідою головою батька: “Дивися, як умирають люди…” Однак з художественой точки зору вірш абсолютно не передає стиль епохи ні в мовному, ні в образному відношенні. Більш того, добуток явно орієнтований на класичну західноєвропейську баладу. Зовсім інша справа “Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова”.

Сюжет її заснований на піснях і переказах зі збірників Кирши Данилова й П. В. Киреевского, тобто має фольклорні джерела. Сама побудова добутку вказує на орієнтацію на народну пісню-билину. Вона складається трьох частин, кожна з яких закінчується своєрідним приспівом: Ай, хлопці, співайте тільки гусли будуйте! Ах, хлопці, пийте справу розумійте! Уже потіште ви доброго боярина И бояриню його білолицю!

Характерні звертання: “Ох ти тієї біси, цар Іван Василье вич” або “Пан ти мій, Степан Парамонович”. “Пісня…” copyright