Усі знають: грецька міфологія - це насамперед дуже багато імен. Це для нас; а для самих греків їх було ще більше. Майже в кожному містечку або селі були свої місцеві божества; і навіть про тих, які минулого загальними, у кожному місті розповідали по-своєму. Хто все життя жив на одному місці й мало що знав об інших, тих це мало турбувало. Але хто часто переходив з міста в місто й з області в область, як, наприклад, бродячі співаки, тим від цього було багато незручностей. Щоб співати, згадуючи безліч богів і героїв, потрібно було погодити місцеві перекази й хоча б домовитися про те, хто кому син і хто кому чоловік. А щоб краще запам’ятати - викласти ці родоводи складними віршами й сказати, начебто ці вірші продиктовані самими Музами, богинями розуму, слова й пісні

Це й зробив співак Гесиод з-під Вітою Гори - Гелікона, де нібито Музи водять свої хороводи. Із цього й вийшла поема «феогония» (або «Теогонія»), що по-гречески значить «Про походження богів» - від самого початку світобудови й доти, коли від безсмертних богів стали народжуватися смертні герої. На тридцяти сторінках тут названі й зв’язані один з одним більше трьохсот імен. Всі вони укладаються в три міфологічні епохи: коли правили найдавніші боги на чолі з Ураном; коли правили старші боги - Титани на чолі із Кроном; і коли стали правити й правлять молодші боги - Олімпійці на чолі Сзевсом.

Спочатку був Хаос («зяяння»), у якому все було злито й ніщо не розділене. Потім з нього народилися Ніч, Земля-Гея й Підземелля-Тартар. Потім від Ночі народився День, а від Землі-Геї - Уран^-Уран-неб-уран і Море-Понт. Неб-Уран і Гея-Земля стали першими богами: Зоряне Небо лежало на широкій Землі й запліднювало її. А навколо клубилися перші породження богів - те примарні, те дивовижні. Від Ночі народилися Смерть, Сон, Скорбота, Праця, Неправда, Помста, Страта, а сама головне - Доля: три богині Мойры («Частки»), які кожній людині відмірюють життя й визначають нещастя й щастя

Від Моря народилися старший - морський бог, добрий Не Розвівайся, два його брати й дві сестри, а від них - багато чудовиська. Це Горгоны, що вбивають поглядом; Гарпії, що викрадають людські душі; підземна Эхидна - попереду діва, позад змія; вогнедишна Химера - «попереду лев, позаду дракон і коза серединою»; підступна Сфінкс, жінка-левиця, що губила людей хитрими загадками; трехтелый велетень Герион; многоглавый пекельний пес Кербер і многоглавая болотна змія Гідра; крилатий кінь Пегас і ще багато хто інші. Навіть у Геї й Урана перші породження були дивовижні: троє сторуких бійців і троє однооких ковалів - Киклопов, жителі чорного підземелля - Тартару. Але головними були не вони. Головними були Титани - дванадцять синів і дочок Урана й Геї. Уран боявся, що вони його скинуть, і не дозволяв їм народитися. Один за іншим вони здували чрево матері-землі, і от їй стало невмоготу.

«Із сивого заліза» вона скувала чарівний серп і дала його дітям; і коли Уран знову захотів з’єднатися з нею, те самий молодших і хитрий з Титанів, по ім’ю Крон, відітнув йому дітородний член. Із прокльоном Уран отпрянул у височину, а відрубаний член його впав у море, збив білу піну, і із цієї піни вийшла на берег богиня любові й бажання Афродіта - «Пінна». Почалося друге царство - царство Титанів: Крона і його братів ссестрами.

Одного з них кликали Океан, він поріднився зі старим Не Розвіваємося, і від нього народилися геть усе струмки й ріки. Іншого кликали Гіперіон, від нього народилися Сонце-Гелиос, Місяц-Селен і Зоря-Эос, а від Зорі - вітри й зірки. Третього кликали Иапет, від нього народилися могутній Атлант, що стоїть на заході землі й тримає небо на плечах, і мудрий Прометей, що прикутий до стовпа на сході землі, а за що - про це буде мовлення далі. Але головним був Крон, і панування його було тривожним. Крон теж боявся, що породжені їм діти його скинуть

Від сестри його Реї в нього було три дочки й три сини, і кожного новорожденного він віднімав у неї й проковтував заживо. Тільки молодшого, по ім’ю Зевс, вона вирішила врятувати. Крону вона дала проковтнути великий камінь, загорнений у пелюшки, а Зевса сховала в печері на острові Криті. Там він і виріс, а вирісши, хитрістю змусила Крона вивергнути своїх братів і сестер

Старші боги - Титани й молодші боги - Олімпійці зійшлися в боротьбі. «Море взревело, земля застогнала й ойкнуло небо». Олімпійці звільнили з Тартару бійців - Сторуких і ковалів - Киклопов; перші вдарили в Титанів каменями в три сотні рук, а другі скували Зевсу грім і блискавку, і проти цього Титани вистояти не могли. Тепер їх самих заточили в Тартар, у самий глиб: скільки від неба до землі, стільки й від землі до Тартару

Сторукі сталі на стражі, а Зевс-Громовержець із братами прийняв владу над миром. Почалося третє царство - царство Олімпійців. Зевс взяв у долю небо з піднебесною горою Олімпом; брат його Посейдон - море, де йому підкорилися й Не Розвівайся й Океан; третій брат, Аид, - підземне царство мертвих. Сестра їхній Гера стала женою Зевса й народила йому дикого Ареса, бога війни, кульгавого Гефеста, бога-коваля, і світлу Гебу, богиню юності

Сестра Деметра, богиня орної землі, народила Зевсу дочка Персефону; її викрав Аид, і вона стала підземною царицею. Третя сестра, Гестия, богиня домівки, залишилася незайманою. Зевсу теж загрожувала небезпека бути скинутим: старі Гея й Уран попередили його, що дочка Океану, Метида-Мудрість, повинна народити дочка розумніше всіх і сина сильніше всіх. Зевс з’єднався з нею, а потім проковтнув її, як колись Крон ковтав його братів. Дочка розумніше всіх народилася з голови Зевса: це була Афіна, богиня розуму, праці й війни

А син сильніше всіх так і залишився непородженим. Від іншої з дочок Титанів у Зевса народилися близнюки Аполлон і Артеміда: вона - мисливиця, він - пастух, а також цілитель, а також віщун. Від третьої в Зевса народився Гермес, сторож перехресть, заступник дорожніх подорожан і торговців

Ще від однієї народилися три Оры - богині порядку; ще від однієї - три Харита, богині краси; ще від однієї - дев’ять Муз, богинь розуму, слова й пісні, з яких починалося це оповідання. Гермес винайшов струнну ліру, Аполлон грає на ній, а Музи водять довкола нього хоровод. Двоє синів Зевса породжені були від смертних жінок, але все-таки зійшли на Олімп і стали богами

Це Геракл, улюблений його син, що обійшов всю землю, звільняючи її від злих чудовиськ: це він переміг і Гідру, і Гериона, і Кербера, і інших. І це Дионис, що теж обійшов всю землю, творячи чудеса, навчаючи людей саджати виноград і готувати вино й напоумляючи їх, коли пити в міру, а коли без удержу. А звідки узялися на світі самі смертні люди, Гесиод не говорить: може бути, зі скель або дерев. Боги їх спершу не любили, але їм допоміг вижити Прометей.

Люди повинні були шанувати богів, приносячись їм у жертву частина своєї їжі. Прометей улаштував хитрий поділ: зарізав бика, поклав окремо кості, прикриті жиром, і м’ясо, прикрите шлунком і кожею, і запропонував Зевсу вибрати частку богам і частку людям. Зевс обманулся, вибрав кості й зі зла вирішив не давати людям вогню для готування м’яса. Тоді Прометей сам викрав вогонь на Олімпі й приніс його людям у порожньому очереті. За це Зевс покарав і його й людей. Людям він створив, «на горі чоловікам», першу жінку, Пандору, і від жінок, як відомо, пішло на світі дуже багато худого

А Прометея, як сказано, він прикував до стовпа на сході землі й наслав орла щодня выклевывать у нього печінка. Тільки багато століть через Зевс дозволив Гераклові в його мандрівках застрелити цього орла й звільнити Прометея. Але виявилося, що люди богам потрібніше, ніж боги це думали

Богам стояла ще одна боротьба - з Гігантами, молодшими синами Геї-Землі, породженими із крапель Уранової крові. І було призначено, що боги переможуть їх, тільки якщо їм допоможе хоча б одна людина. Виходить, потрібно було народити таких могутніх людей, які могли б допомогти богам. Отоді-те й стали боги сходити до смертних жінок, а богині народжувати від смертних чоловіків

Так народилося плем’я героїв; кращим з них був Геракл, він і врятував богів у війні з Гігантами. А потім це плем’я загинуло у Фиванской війні й Троянській війні. Але до цього Гесиод не дописало: оповідання його обривається на самому початку героїчного століття. «Феогонии», родоводу богів, тут кінець