Добуток М. Булгакова «Рушник з півнем» розповідає читачеві про життя молодого лікаря в провінції. По розподілі після медичного університету він виявляється в селі Мурьево, де повинен обійняти посаду головного лікаря. До нього це місце займав якийсь Леопольд Леопольдович, досвідчену й знаючу свою справу доктор. Після Леопольда Леопольдовича герой виявляє в лікарні досить багату бібліотеку - усе полки забиті медичною літературою, а кількість інструментів перевершує всі можливі очікування героя

Думки героя найбільше займає страх: чи зможе він робити ті операції, що буде потрібно?! Уночі він засипає з великою працею - перед його поглядом з’являються грижі, запалення, пухлини, все це має бути або різати, або видаляти. На наступну ніч усе повторюється: страх заважає заснути, на душі героя «скребуть кішки», він подумки лає себе за свій страх і недосвідченість. Зненацька в кімнату вбігає чоловік

Погляд його божевільний, кожушок на ньому розстебнуть, борода звалялася. Вбежавший з лементом падає на підлогу й хреститься. Молодий доктор з тугою думає, «що трапилося щось жахливе». Чоловік сбивчиво пояснює - потрапила в м’яльницю його єдина дочка, і головне для нього, щоб вона залишилася жива, навіть якщо залишиться калікою. Головний герой біжить в операційну: на столі вже лежить дівчина

На особі дівчини вже «потухає рідкісна краса», а ситцева спідниця з боку порвана й покрита плямами крові. Фельдшер різким рухом розриває спідницю, і доктор бачить страшну картину: однієї ноги майже що ні, коліно роздроблене, м’яза й кістки стирчать в усі сторони. Доктор наказує вколоти їй камфору, сподіваючись, що це прискорить смерть покаліченої дівчини

Але вона продовжує жити, і вторинний укол камфори не міняє справу. Доктор розуміє, що прийде «у перший раз у житті на гаснучій людині робити ампутацію»… Проходить чверть години. Дівчина усе ще жива

Доктор бере в руки ніж і починає операцію. Споконвічний страх кудись зникає, операція проходить успішно. Але доктор чекає, коли пацієнтка вмре - він думає, що через велику втрату крові вона не виживе. Завершивши операцію, він з подихом миє закривавлені по лікоть руки й чує, як у приймальні лунає сухий крик батька дівчини… Наступає вечір, у лікарні все стихає

Молодий доктор збирається йти у свою кімнату й просить фельдшера про одному: «коли вмре, обов’язково надішліть за мною». Весь вечір він сидить у кімнаті й зі страхом чекає, що от-от постукають. Стукіт не лунає… Постукали тільки через два з половиною місяця. Увійшов батько дівчини

Ока його сіяли. Потім пролунав шелест і «на двох милицях вискочила чарівної краси однонога дівчина». Доктор виписує напрямок у Москву, де їй зроблять протез

Дівчина червоніє, а потім, обвисаючи на милицях, розвертає згорток. У її руках виявляється «довгий, сніжно-білий рушник з безыскусственным червоним вишитим півнем». Це рушник вона вишивала увесь той час, що лежала в лікарні, а на оглядах ховала під подушку. Доктор намагається відмовитися від подарунка, але в очах дівчини з’являється такий смуток, що відмовитися не виходить….

Багато років потім цей рушник висіло в спальні доктора, поки не «постаріло, стерлося й зникло, як зникають спогаду». На цьому завершується добуток М. Булгакова «Рушник з півнем».