Учачись перебиратися з дерева на дерево, він попадає в сад маркіза д’ондарива, де знайомиться з його дочкою Віолою. Втім, дружба їх триває недовго - дівчинку незабаром відсилають у пансіон. Постачальником Козимо є його молодший брат Бьяджо - він носить йому ковдри, парасольки, їду й все необхідне для життя. Смиренний абат Фошлафлер, що навчає братів всім наукам, дає Козимо уроки на відкритому повітрі. Бьяджо бачить, як його старший брат, «сидячи на гілці в’яза й звісивши ноги, а абат - унизу, посередині галявини на лавочці», в один голос повторюють гекзаметри

Потім Бьяджо спостерігає, як абат, «бовтаючи довгими тонкими ногами в чорних панчохах», намагається сісти на гілці дерева. Козимо успішно полює й, подібно Робинзону Крузо, зі шкір убитих їм звірів шиє собі одяг. Він приручає забуту Віолою таксу й називає її Оттимо-Массимо, думаючи, що дівчинці це сподобається

Козимо вудить рибу, отлавливает бджолині рої й поступово перестає дотримувати заведені в сім’ї звичаї, як, наприклад, ходити до обідні, і усе рідше з’являється на гілці дуба біля розкритого вікна церкви. У лісі, де живе Козимо, господарює розбійник Лісовий Джан. Один раз, коли юний барон сидить на гілці й читає «Жиль Блаза» Лесажа, на галявину вискакує Лісовий Джан: за ним женуться сбіри. Козимо рятує розбійника, і той просить у нього почитати книжку

Між ними зав’язується зворушлива дружба. Тепер всі книги з домашньої бібліотеки, які Бьяджо носить братові, прочитуються ще й Лісовим Джаном, від якого вони вертаються «розпатланими, із плямами цвілі й слідами равликів, тому що Бог знає, де він їх зберігав». Розбійник звикає читати, і «незабаром для брата, підганя_ вічно ненаситним розбійником, читання з півгодинної забави перетворилося в основне заняття й головну мету», тому що, перш ніж давати книгу розбійникові, йому доводиться її хоча б переглядати: Лісовий Джан розбірливий і не читає поганих книг. Поступово грізний розбійник переймається відразою до «людей злочинн і порочним», перестає займатися своєю розбійницькою справою, попадає у в’язницю, а потім на шибеницю - як і герой останньої прочитаної имкниги.

За час знайомства з розбійником у Козимо розвивається невгамовна пристрасть до читання й серйозних занять. Він сам шукає абата Aошлафлера й вимагає, щоб той пояснив йому той або інший предмет. Найдобріший абат виписує для свого вихованця новітні книги, і поступово по окрузі повзе слух, що в замку барона ди Рондо живе «священик, що стежить за всіма самими що ні на є блюзнірськими книгами в Європі».

Церковний трибунал заарештовує абата, і залишок життя йому доводиться провести в «в’язниці й монастирі». Отправившийся на полювання Козимо не встигає попрощатися зі своїм наставником. Козимо вступає в переписку з найбільшими вченими й філософами Європи. На жаль, листа ці безвісти пропади - «напевно минулого поїдені цвіллю й згризені білками».

Читаючи «Енциклопедію» Дідро й д’аламбера, Козимо переймається бажанням «зробити що-небудь на благо ближнього». За допомогою Огтимо-Массимо він запобігає лісовій пожежі, а потім рятує околишніх жителів від мусульманських піратів. Незважаючи на своє бурхливе життя, Козимо не почуває задоволення: він дотепер не зустрів любов - як відшукати любов на деревах? Зненацька він довідається, що в Оливбассе на деревах живе ціла колонія іспанців, і відразу пускається в подорож через ліси, «з великим ризиком переборюючи ділянки, де майже немає рослинності». В Оливбассе дійсно розташувалася на деревах колонія вигнанців - іспанських феодалів, що обурилися проти короля Карла III через якісь привілеї

Козимо знайомиться з Урсулой і пізнає таїнство любові. Незабаром іспанцям виходить прощення, вони спускаються з дерев і їдуть; батько Урсулы кличе Козимо із собою - женившись на його дочці, він стане його спадкоємцем. Парубок відмовляється: «Я оселився на деревах до вас, залишуся на них і після вас!» - відповідає він. Прибувши додому, Козимо важко занедужує. Видужуючи, він, змушений нерухомо сидіти на дереві, починає писати «Проект конституції ідеальної держави, розташованого на деревах», у якому описує уявлювану надземну республіку, населену справедливими людьми

Своя праця він посилає Дідро. Слухи про Козимо бродять по Європі, газетярі у своїх вигадництвах поміщають його десь «між гермафродитом і сиреною». Возращается Віола - вона виросла й стала теперішньою красунею. Дитяча прихильність перетворюється в бурхливу пристрасть

«Для Козимо, та й для Віоли теж, почався самий прекрасний час у житті, вона носилася по полях і дорогам на своїй білій конячці й, углядівши Козимо між листям і небом, відразу злазила з коня, піднімалася по кривому стовбурі й густих галузях». Закохані пізнають один одного й самих себе. Але проходить час, палкі коханці сваряться й розстаються назавжди. Після цього «Козимо довго ходив у лахміттях по деревах, ридаючи й відмовляючись від їжі». Барона охоплює божевілля

Саме в цей період він опановує мистецтвом друкарства й починає публи кувати брошури й газети. Поступово розум вертається до Козимо; він стає масоном, журнал, видаваний їм, одержує назву «Розумне хребетне». Над Європою дмуть вітри волі, у Франції відбувається революція

Козимо допомагає місцевим жителям позбутися від сбірів і збирачів податків. На сільській площі саджають дерево волі, і Козимо із триколірною кокардою на хутряній шапці з верхівки його виголошує промову про Руссо й Вольтера. Козимо благополучно винищує полк, що поглибився в ліс, австрійців і надихає на битву загін французьких волонтерів під командуванням поета, лейтенанта Папийона. Незабаром французькі війська з республіканських стають імператорськими й неабияк осточертевают місцевим жителям. Роблячи після коронації поїздку по Італії, Наполеон зустрічається зі знаменитим «патріотом, що живе на деревах» і вирікає: «Якби я не був імператором Наполеоном, я б хотів бути громадянином Козимо Рондо!

» Козимо старіє. Військо Наполеона розбите на Березині, англійці висаджуються в Генуї, усі чекають нових переворотів. Дев’ятнадцяте століття, почавшись погано, триває ще гірше.

«Над Європою нависла тінь Реставрації; всі реформатори, будь те якобінці або бонапартисти, розбиті; абсолютизм і єзуїти знову тріумфують перемогу, ідеали юності, світлі вогні й надії нашого вісімнадцятого століття - усе перетворилося в попіл». Недужный Козимо цілими днями лежить на встановленій на дереві ліжка, гріючись біля жаровні. Зненацька в небі показується монгольф’єр, і в ту мінуту, коли він пролітає мимо Козимо, той «з воістину юнацькою спритністю» хапається за його канат, що бовтається, з якорем і, уносимый вітром, зникає в морський далися

«Так зник Козимо, не доставивши нам розради побачити, як він вертається на землю хоча б мертвим».