Теперішня література є високим искусст-вом. У ній зібрані накопичені багатьма покоління-мі людей моральні, эстетические, філософські, соціальні цінності. Але літературні твори не тільки виражають суспільна свідомість, але й фор-мируют його. Художнє слово має величезну силу впливу на людину, вона виховує, при-зывает, будить почуття, змушує мислити. Кожний че-ловек випробував на собі цей вплив і в тім або іншому ступені виявився пов’язаний з літературою. Для мене таким добутком став роман Ю. Домбровського « Факуль-Тет непотрібних речей». Ю. Домбровський пройшов всі кола сталінського пекла, він воістину «відвідав цей мир у його мінути фатальні». «Всеблагі» слідчі не відрізнялися ні мудрістю, ні якоюсь надприродною хитрістю, і все-таки саме вони були творцями сталінської історії

Автор удивляється в них те з гірким глузуванням, то із брез-гливым презирством, але завжди проникливо й глибоко. Говорячи про задум своєї книги, Ю. Домбровський година-те повторював: «Я вирішив нічого не видумувати, я вирішив описати те, що знаю краще всіх… Я вирішив описати своє життя

Звичайно, «Факультет непотрібних речей» - це роман у самому класичному змісті цього зрозуміла, але все-таки дійсність власного досвіду надає йому особливий ліризм. Це книга, написана вцілілим свідком трагедії тридцять сьомого року. Особлива чарівність її в неймовірному, але природному переплетенні способів життя й антижиття: мертвуща канцелярія й гірська ріка, що обдає підбадьорливим водяним пилом, морок тетерь-ми й літнє південне море, жінка-смерть (следова-тель) і жінка-життя (спогаду про улюблену). І головний прояв життя й світла перед наступа-ющим мороком - думка. Героїв роману цікаво слу-шать, навіть якщо ми з ними й не згодні, навіть якщо й самім авторі часом вільно тлумачить слова відомих мис-лителей і поетів

Герої міркують охоче, багато, разюче. Ми від цього отвыкли. Але це було есте-ственным властивістю великої російської класичної літератури, і це дає чарівне почуття возвра-щения в рідний будинок. Ніж небезпечніше стає думати, тим напруженіше міркує головний герой роману Зыбин. При всіх людських слабостях Зыбин - це культура, думка, це пам’ять, це дух Росії, Думка сама по собі - ис-точник милосердаи.

Тиранія Сталіна звужувала, коверка-ла, знищувала думка не тому, що вона правильна або неправильна, а тому, що думка - найбільша перешкода расчеловечиванию людини. Зыбин мис-літ, отже, бореться з тиранією, і тому він став ворогом машини знищення ще задовго до того, як вона його в себе втягла. Право - частина культури, до-торую людство виробляло тисячоріччями. Коли Зыбин нагадує следовательнице, що вона на-рушает правові норми, та з легкістю необыкновен-ний відповідає йому: «Все це факультет непотрібних речей». Там, де порушене право, усе перетворюється у факультет непотрібних речей: совість, жалість, любов, чесна праця, традиції народу

Там, де право замінене хиткою категорією класової доцільності, ніхто не чув-ствует себе в безпеці. Учорашній всесильний па-лач сьогодні може стати жертвою. Щось похитнулося в кар’єрі самовпевненого хама - слідчого Неймана. Його ще не торкнули, але він уже охоплений смертною тугою й страхом

За спиною нічого немає - кривава порожнеча. Він їде за місто й уночі в ріки зустрічає селян, які сидять у багаття, готовлять юшку, розмовляють, пригощають Неймана, не знаючи, та й не цікавлячись, хто він такий. Сцена виконана неверо-ятной творчої сили й філософської многозначи-тельности.

От життя, от люди, от вічність - під шум ріки. Передчуття істини ледве зайнялося в мутній свідомості слідчого, але, на жаль, здається, для нього це пізно. Ю. Домбровський писав свій роман у той час, коли радісна, сумбурна, коротка, як полярне літо, эпо-ха Хрущева скінчилася. Роман неможливо було напе-чатать.

Але якщо він стільки років писав свою книгу з та-кім завзятістю, часом відчуваючи потребу, і при цьому знав, що вона не має ні єдиного шансу бути напеча-танной, виходить, він був упевнений, що книга потрібна всім нам, і він довів свою роботу до кінця. Немає й ніколи не було значного художника без цього всепобежда-ющего почуття внутрішньої правоти. У Ю. Домбровско-Го завжди воно було. Читаючи роман, вирішуючи разом з авто-ром філософський^-філософські-морально-філософські й соціальні пробле-ми, ми бачимо, що, незважаючи на всю суворість і безжа-лостность описуваного й пережитого часу, в ав-тора збереглося головне - віра в добро й велич че-ловека. Цю віру він передав і нам, своїм читачам