Іван Франко – неперевершений художник слова, вчений, громадський діяч, життя і творчість якого були тісно пов’язані з народом . Поетична спадщина його – видатне явище в укр. літ-рі, вона вражає глибиною зображення життя, високою ідейністю і художньою досконалістю. Щоб гідно продовжити революційні традиції Тараса Шевченка в українській поезії, треба було рішуче вийти за межі існуючих шаблонів і в нових історичних умовах писати по-новому. Це завдання Франко виконав, творячи вірши, які увійшли до однієї з його найкращих збірок «З вершин і низин»(1887р). Вона стала новим

етапом у розвитку політичного напрямку української дожовтневої пезії, підсумовуючи поетичну діяльність самого автора за двадцять років.

Збірка вражає насамперед тематичним багатством і майстерністю віршової техніки, в ній знаходять відбиття ці важливі питання доби. Провідною стала тема революції в усіх її аспектах, ролі митця у суспільному житті. Символічною є сама назва: з «вершин» великих ідей епохи, духу людського і з низин народних народжується революція. Тут присутній гучний заклик до бою і сповідь ліричного героя, який постає перед читачем в образі людини героїчного складу, бійця і поета, справжнього інтернаціоналіста, яким був і сам автор. Політичну лірику зосереджує Франко у розділі «De pvofundis» і робить його заспівом до всієї збірки. Оскільки у поезії сплітаються мотиви душевного піднесення і спаду, радості й печалі, розділ розподілений на цикли з промовистними назвами: «Веснянки», «Нічні души» , «Скорбні пісні», «Excelsior» !

Іван Франко починає збірку віршем, в якому закладена основна ідея його поезій. «Гімн» вважається вершиною політичної лірики митця. Образ вічного революцйонера сприймається, як символ безсмертного духу народу, що не мириться з поневоленням. Його не можуть скорити «ні тюремні царські мури», ні вимуштрувані армії. Настрій вірша оптимістичний, він виражає непохитну автора в прихід кращого майбутнього. Поет називає старий лад руїною, а коли говорить про нове, взільнений народ порівнює з лавиною, яку ніщо не зупинить:

«Іде в світі така сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб загасила, мов огонь,

Розвидняющийся день?

Особливої популярності «Гімн « набув після написання М. Лисенком музики, він перетровився на револційну пісню. Образ вічного революціонера дістав поширення, і не дарма самого Франка називають вічним революціонером нашої літератури .

Сиволізація явищ природи – характерна ознака мистецького процесу кінця 19 ст. До цих засобів поетичної мови вдавався і Франко, що особливо виявилося у циклі «Веснянки» .Поет використовує традиційну фольклорну форму, але має

змогу якнайглибше розкрити соціальні контрасти доби. Як і в народних піснях, так і у своїх віршах, уперсоніфікованих образах природи, автора славить пробудження від зимового сну, яке окрилює людей добрими сповіданнями. Це – пробудження народу, який скине кайдани і змінить життя на краще. Митець вдало використовує народнопоетичний прийом паралелізму : «втішно птиця лине» – «тільки бідний гине з голоду мужик «, «квіти серед поля»- «тільки тьма й неволя п’є народну кров». Побудувавши на цьому принципі відомий вірш «Гримить» , поет змальовує картину весняного пергроззя, коли земля чекає життєдайної зливи. Так само мільйони людей чекають змін, які оновлять не лише кожного з них, але й суспільний

устрій для підкреслення своєї души Франко починає і закінчує вірш словом «гримить»: з одного боку, воно означає розростання бурі, з другого – початок революції в країні:

Ті хмари – плідної будущини тіни,

Що людськість,мов красна весна, обновить…

Гримить!

У розділі політичної лірики Франко не уникає відображення осбистих, навіть інтимних переживань. Єдиність особистого і громадського - ідейно-естетична основа всієї лірики поета. Він просить свою «всеплодющую мати «- землю і дати йому чуття і вогню, щоб « налити ними слово», паказати шлях думкам – орлам до «ясної зірнички,горлички « ,яку мріє побачити ще хоч раз у своєму житті. З цього погляду показовим є цикл «Души пролетарія», де Франка цікавить моральне обличчя передового сучасника. Він викриває ренегатів («Милосердним», «Ідеалісти») і слабких у боротьбі («Не наші вороги»), нещадний до тих, хто мріє про тишу і спокій. Вірш «Товаришам» з цього циклу звучить полум’яким закликом до боротьби за нове життя. Маршовий ритм, якість мети і програмних завдань подали йому справжнього пафосного звучання : «Борітеся! Терпіть! По всій землі рівняйте стежку правді!». Декларацією митця про його любов до знедоленого народу стала поезія «Не покидай мене, пекучей болю» з циклу «Нічні думи». Для автора людське горе, голодна смерть сиріт, сльози на обличчях – це його особистий

біль, що не залишає поета ні на хвилину. Він ладен відмовитись від власного щастя, щоб словом і ділом допомагати здійсненню народних мрій.

Своєрідним продовженням цієї теми стали вірші розділу «Профілі і маски»,де автор розмірковує про роль і завдання поета у суспільній боротьби. Він бачить митця на чолі народу, на його думку, поет повинен бути рупором вільної ідеї і закликати до змін у житті («Поезія», «Пісня і праця», Співакові»):»Так весь свій мозок, і нерви, і серце й ти в свою пісню, співаюче, вкладай». Цікавий розділ «Сонети», в якому оригінально ставляться і розв’язуються проблеми поетичної форми у зв’язку зі змістом твору (цикли «Вільні сонети», «Тюремні сонети»). Поет називає свої вірші роботами форми, але думка вних вільна, якщо вони присв’ячені гідній меті.

Цикл «Україна» дає підстави твердити, що Франко не був лише письменником – патріотом, але й інтернаціоналістом. Загальний пафос поезій цього циклу пов’язаний з боротьбою проти царського самодержавства і польської шляхти. Поет вірив у те, що «розпадуться путі вікові, прокинуться люди», український народ здобуде волю і національну рівноправність. Для Франка людина, яка не поважае інший народ не може бути патріотом своєї батьківщини (згадаємо Шевченкове «І мертвим, і живим…»).

З «низини» суспільного життя, де йде жорстока боротьба між бідними і багатими, поетова думка злітає до «вершини», де реальні конфлікти вистунають як зіткнення ідей. Про це йдеться у циклі «Excelsion», що складається з шести творів – алегорій. Тут з’являється образ колективного «ми», який втілився поетом у класичному образі каменярів. Довгий і важкий шлях до омріяної мети: одні падають на цьому шляху, інші ідуть, не збавляючи кроку. Вони важкими молотами розбивають скалу, уособлення соціальної несправедливості та кривди, прокладають шлях до нового життя(«Каменярі»): «Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті святою думкою, а молоти в руках».

Демократичний зміст Франкової поезії вимагав: глибокої демократичної форми. Збірка відзначається жанровою різноманітністю, багатством мовних засобів, використаних поетом для досягнення головної мети. Показати і естетичний шлях до визволення — ось мистецьке кредо І.Франка, політична лірика якою відігравала значну роль у тогочасному суспільному житті.

Це була поезія нової енергії, щовпевнено кликала вперед:

Наша ціль – людське щастя і воля,

Розум владний без віри основ.,

Вільна праця і вільна любов!

Збережи - » Громадські мотиви лірики І. Франка . З'явився готовий твір.