До циклу «Excelsior» увійшли твори, в яких помітну роль відіграють структури епічного й драматичного плану («Наймит», «Беркут», «Христос і хрест», «Човен», «Каменярі», «Ідилія»). Для них характерна двоплановість поетичної думки, яка поєднує предметний і абстрактний рівні зображення. Конкретні реалії, зорові образи (беркут, човен, каменярі, наймит) переростають в узагальнені символи й алегорії. Таке смислове розширення образів (народу як наймита на своєму полі; беркута – птаха, що навіює передчуття смерті, символізує деспотію, фатум; Христа, що асоціюється з ідеалами людського поступу й розуму; каменярів, які торують шлях і водночас алегорично окреслюють простір духовного діяння людини) засвідчує складання особливого поетичного ідеологізму. Крім символічного підтексту власне художніх асоціацій, ці твори цікаві також своїми психологічними сугестіями.

Пластичною, зоровою проекцією духовного ідеалу поета, його самоозначенням стала образна об’єктивація емоційно-психологічної єдності й цілеспрямованості колективу і «я», що набуває майже архетипного смислу в «Каменярах». Каменярі – алегоричний образ не героя, а звичайного робітника, одного з маси. Саме так видозмінюється героічна тираноборча парадигма романтизму в добу позитивізму.

Зацікавлення натуралізмом та увага до конкретних життєвих явищ із погляду психологічного й соціального позначилися й на прозі Франка. Його приваблюють характери й ситуації, що відображають становлення нових морально-психологічних уявлень і на іншому, ніж Борислав, матеріалі, приміром із життя духовної інтелігенції, виявляють розпад феодально-клерикальної ієрархії та її системи цінностей. Художнє студіювання дійсності привело Франка до нового жанрового різновиду – нарису, що стоїть між публіцистикою і художньою прозою (цикл «Рутенці», 1878). Формується і новий спосіб характеристики – через належність літературного персонажа до певного «суспільного типу». Позитивістська методологія виявлялася тут у зведенні окремого індивідуального характеру не до ентологічного чи історичного, а до суспільно-психологічного типу. Головною загальнопсихологічною ознакою «галицьких рутенців» Франко вважав «буржуазні (міщанські) інстинкти». Тим самим письменник відходив від сільської патріархальної тематики й переключався на проблематику міщанського, міського й індивідуалістичного змісту.