Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець) народився 29 листопада 1899 року в селі Щербановка Обухівського району на Київщині в селянській сім’ї. Життя в нестатку рано привчала селянських дітей починати працювати, бути помічниками старших. Пішов на заробітки й маленького Григорія. Спочатку працював у панській економії, на чужих полях, а потім - на цукроварні. Сім’я жила бідно. Мати наймитувала, тому що не мала власної землі. Батько щоліта мандрував на заробітки в херсонські степи, а пізньою осінню наймався на цукроварню. В 1908 році постійні потреби погнали сім’ю шукати кращої долі

Кілька місяців поневірялася сім’я між Амуром і Байкалом, а потім повернулася додому, так і не знайшовши свого щастя на чужині. Батько знову пішов на цукроварню, а син - поденником у панську економію. Але бідність не вбивала людського прагнення до краси, до мудрого слова, чарівній пісні. «Дитячі роки ще й дотепер коштують у мене перед очами, - писав Григорій Косинка в «Автобіографії»,- тільки час, здається іноді, заткало їх на якусь хвилину синьою позначкою,- так урізалися вони на згадку». Пізніми зимовими вечорами, коли все збиралися будинку, оживала пісня, чулося художнє слово - це дід Роман читав при каганці безсмертний «Кобзар». І Григорій здивовано ловив кожне його слово. Хлопчик рано навчився читати. Його дід і батько вірили, що тільки утворення може вивести їхню дитину з бідності. Як не було важко, батько все-таки віддав сина в школу в сусіднє село Червоне. Учився хлопчик старанно. Велике бажання до науки спонукувало п’ятнадцятирічного підлітка відправитися в Київ. Там він працював на різних роботах. І Григорієві повезло, його прийняли на роботу в земську управам писарем, так ще й улаштували на вечірні курси в гімназію. Згодом він екстерном здав іспити за шість класів. Ще в гімназії вчитель словесності помітив талант у Григорія, похвалив його за учнівський добуток «Дитинство - золота пора» і порадив більше читати, серйозно займатися літературою. Незабаром у періодичних виданнях з’являються невеликі нариси, ескізи, фейлетони. Друкує Григорій вірш «Крик боротьби». А навесні 1919 року виходить перше оповідання «На буряки», підписаний ім’ям Григорій Косинка. У цьому ж році в газеті «Більшовик» було надруковано ще кілька оповідань: «У будинку Штурми», «Сходка», «Перед миром», «На золотих богів», а в альманасі «Гроно» з’явилися оповідання «Під ворота собору», «За земельку».

З 1921 року Г. Косинка вчиться в Інституті народного утворення (так називався тоді Київський університет). Але після третього курсу, через матеріальні проблеми, змушений залишити навчання, довелося йти працювати. Рано вмер батько, мати залишилася з п’ятьма дітьми на руках. Майбутній письменник повинен був допомагати, чим міг, адже був у сім’ї старшим. Перший збірник добутків за назвою «На золотих богів» вийшов в 1922 році. У цей час Григорій уже працював у газеті «Вести Київського губревкома», потім у журналах «Нова громада», «Всесвіт», диктором Республіканського радіо. Письменник умів талановито відтворювати написане: любив, як теперішній артист, читати зі сцени власні новели. Тільки ця правда не всім подобалася, та й не всі розуміли її або ж розуміли по-своєму, виходячи із власних світоглядних позицій. Ще донедавна декому здавалося, що перші добутки Г. Косинки привели письменника «до об’єктивізму й навіть до певного «поетизації» чужих, реакційних сил». В 30-і роки критики почали труїти, обмовляти кращі оповідання Косинки, часто ототожнюючи світогляд письменника з літературними героями, докоряли йому невміння бачити в житті основні риси епохи. Його зробили трибуном багатіїв, дезертирів, бандитів, апологетом «власницького націоналістичного світогляду». Із цього приводу М. Рильськ у передмові до добутків Косинки, які вийшли у світло в 1966 році, після реабілітації письменника, справедливо писав: «Необхідно було бути не те що вульгаризатором, а просто людиною, що не хоче бачити очевидного, щоб приписувати Косинці якусь ідеалізацію або романтизацію кулаків». Відсутність у його добутках образа робітника або описи сучасного міста, хіба це може бути основою говорити про звужені «творчі й ідейні обрії» у Г. Косинки - співака села, українського села напередодні й після подій 1917 року. Він сам вийшов з нього, його коріння глибоко проросли в чорнозем рідної землі, щоб бачити й відчувати кожним рухом душі, кожним нервом всю правду й несправедливість того часу. На кожне явище письменник дивився очами народу, кожну подію вимірював чистотою душі працюючої людини. І тому немає тут фальші, немає лакування, а є чисте золото народної правди. Варто тільки глибоко вчитатися в його добутки, зіставити їх з тодішньою дійсністю не із заданих свідомо позицій, а йдучи від правди життя

Восени 1924 року Косинка жениться. Тамара Михайлівна Мороз стала його дружиною. Десять щасливого років пройшли в одна мить, а потім вона розділила долю вдови репресованого, злочинницьки розстріляного Григорія Косинки. Після його арешту конфіскували майно, відібрали паспорт і викинули дружину на вулицю. І почалися страшні часи скитаний, важкі безсонні ночі, смутні дні на самоті й чекаючи справедливості. Після вбивства С. Кірова прийшли чорні дні терору й в Україну. Одним з перших у катівні потрапив Григорій Косинка. Його заарештували на початку грудня 1934 року, а 13-15 грудня засудили, а разом з ним і ще 27 таких же «білогвардієць^-білогвардійців-терористів-білогвардійців» до розстрілу. Серед них - письменники Д. Фальковский, О. Близько, К. Ураган, син А. Крушельницкого…

Письменник настійно й послідовно розкривав процес росту людського достоїнства в середовищі українських бідняків. Його герої сильною й вольовою, багаті й гарні душею, завжди діючі й життєво правдиві, переконливі. Процеси, які тоді відбувалися на селі, не такі прості й однозначні, як нам їх зображували в історичних роботах. Справедливо відзначає Г. Жулинский: «Григорій Косинка… ці складні й найчастіше драматичні процеси на селі прагнув відтворити правдиво, з максимально можливим морально-психологічним «забезпеченням» характерів. А ці явища й процеси були складної, неоднозначні, симпатії письменника, звичайно, були на боці бедних, безземельних» Всі, про що писала Косинка, не вигадана, а взяте, виношене, зважене, урізалося в його свідомості. Він добре знав психологію заможних селян, тому що самому довелося з дитячого років поневірятися на чужих землях. Його герої - живі, жагучі, колоритні фігури. Були вони страшними, часто жорсток, немилосердними й цинічними, але не здатними протистояти перебігу часу. Такими виступають Андриян Кушнір у новелі «Політика», Кирило Смолянчук і штабс-капітан в «Гармонії».

чиБули підстави висувати обвинувачення письменникові в тім, що він романтизував заможних селян? Щоб заперечити цю думку, ще раз варто згадати основні персонажі його новел «За земельку», «У будинку Штурми», «Політика», «Гармонія». Рекомендуємо прочитати й проаналізувати слова Г. Жулинского: «Ніякої ідеалізації”, романтизації куркульства у творчості Григорія Косинки немає. Є глибоке, правдиве розуміння й високоталановите відтворення українського після революційного села з його драмами й трагедіями, з його очікуваннями й розчаруваннями. Є більша школа правди…».