6 серпня 1771 року Вольфґанґ здобув французький ступінь лиценціата права, бо Страсбурґ був французьким містом. Це звання відповідало німецькому ступеню доктора.

З дипломом доктора права Ґете повернувся до Франкфур-та-на-Майні, де прожив понад чотири роки, але його адвокатська діяльність тут не була успішною. Тому він прийняв запрошення молодого герцога Карла Августа і вирушив до Веймару (листопад 1775). Герцогу було на той час 18, Ґете — 26 років. Він сподобався герцогові і майже одразу став його порадником, товаришем у розвагах. Вибір на користь вищого аристократичного світу Ґете зробив не тільки тому, що його приваблювала перспектива влади: поетові необхідно було подолати душевний неспокій, спричинений розривом із багатою красунею Анною Елізабет (Лілі) Шенема.

Діяльність Ґете в державному апараті Веймару. Вей-марське герцогство складалося на той час із двох князівств: сільськогосподарської низини навколо Єни та невеликої області з гірничорудною промисловістю. У герцогстві було лише 100 000 жителів.

50 років прослужив Ґете у Веймарському герцогстві. Півтора місяця він розмірковував і врешті вирішив остаточно залишитись у Веймарі: «Як би там не було, а герцогства Веймар і Ейзенах — це все ж таки арена, де я можу спробувати відіграти роль у всесвітній історії». У щоденнику-26-річного Ґете з’являється такий запис: «Я вже дізнався про життя придворного, тепер хочу скуштувати влади».

Придворні аристократи дивилися на фаворита герцога як на вискочку і втішалися думкою, що поет ніколи не стане державним діячем. Ґете дійсно стояв осторонь зовнішньої політики, але його цікавило все, що могло піти на користь народу.

Карл Август наказав увести Ґете до центрального державного органу Веймару — Таємної ради, де він зайняв останнє, сьоме місце, здобувши невисокий чин таємного радника. У нього навіть не було певних обов’язків, єдине його завдання полягало в підтримці герцога проти старих чиновників.

1782 року поет здобув дворянський титул, а наступного року став відігравати важливу роль у державному житті Веймару. Він виконував обов’язки прем’єр-міністра, міністра культури, шляхів, військового міністра, директора театру.

У перші чотири роки державної діяльності Ґете брався за все, що могло бути корисним для його батьківщини,— бджільництво, садівництво та інші практичні справи. Веймарське герцогство слугувало йому моделлю, за якою він хотів вивчити всю країну, щоб поліпшити життя її населення.

13 років Ґете присвятив відновленню гірничої справи в Ільменау. Поряд із цим він керував лісництвами, відвідував різні місця країни для ознайомлення, з життям людей, працював у будівельній комісії, лагодив зруйновані шляхи і прокладав нові, збирав і аналізував матеріали про розвиток місцевої текстильної промисловості. Ґете скоротив наполовину армію герцогства і відкрив школу для солдатських дітей. Завдяки жорсткій регламентації бюджету на утримання апарату чиновників йому вдалося поліпшити фінансовий стан держави. Багато зусиль доклав письменник, аби піднести престиж університету в Єні, де він читав лекції з анатомії. Ще однією важливою справою Ґете було створення у Веймарському передмісті найпрекрасніших парків Німеччини.

Однак сам Ґете не вважав свою діяльність реформаторською. На його думку, це були повсякденні справи з управління державою, які не задовольняли поета.