АНАЛІЗ П’ЄСИ «ЖИТТЯ — ЦЕ СОН»

Кальдерон — одна з центральних фігур у європейській художній культурі XVII століття. Його творча спадщина постійно переглядалася й по-різному оцінювалася не тільки сучасниками, але й дослідниками залежно від естетичних і етичних норм і концепцій, властивих націям і народам у різні періоди їхнього духовного розвитку.

Про життя й творчість Кальдерона було створено чимало легенд. Життєві легенди виникали через брак біографічних даних про великого драматурга, а суперечливість і упередженість в оцінках його творчості — від недоліку методологічної витриманості й історичної об’єктивності в дослідницькій практиці.

Треба було чимало часу, щоб літературознавці прийшли до, здавалося б, простої ідеї: розглядати творчість Кальдерона в контексті знаменитого «століття без назви», з одного боку, і до серйозних спроб трактування кальдеронівських творів у контексті вічних цінностей духовного життя — з іншого.

Коли говорять, що XVII століття стало епохою в розвитку науки чи дало поштовх науці нового часу, то тим самим підкреслюють тільки одну зі сторін розвитку суспільної свідомості.

Однак варто зазначити, що XVII століття, яке всотало в себе прогресивний досвід попередніх епох, було також поворотним в сфері художньої свідомості.

Німецькі романтики нарекли Кальдерона «поетом честі». Адже з усіх можливих регуляторів гармонійного суспільного устрою Кальдерон обирає ключове категоріальне поняття честі. Це поняття, що має значення якогось універсального морального принципу поведінки окремої людини, отримує в Кальдерона зміст основного регулятора соціальних відносин, фундаменту суспільного добробуту, причому функція носія абсолютної ідеї честі приписується в першу чергу королеві. Однак варто підкреслити, що почуття честі, порядності у відносинах з людьми, охайності у вчинках і помислах завжди гостро всіх хвилювало в Іспанії — від сеньйора типу Дон Кіхота до селянина Санчо. Притча про горностая була добре відомою у всіх прошарках суспільства, і Кальдерон подав її у своїх «драмах честі» у найбільш узагальненій, абстрагованій і схематизованій формі.

Зміст народної притчі такий. Щоб упіймати горностая, мисливці роблять штучну багнисту калюжу й женуть на неї тварину. Звір воліє краще вмерти, аніж забруднитися. Можливо, саме тому горностаєвим хутром підшивають королівську мантію (як символ жертовно-незаплямованої честі). Якщо поняття честі Кальдерон використовує як найважливішу категорію конкретного співтовариства собі подібних — нації іспанців, то любов і віра здобувають у його творах певний космічний принцип, за допомогою нього втихомирюється всесвіт, якому тиск різних факторів загрожує руйнуванням. Любов у розумінні Кальдерона допомагає розуму прокласти дорогу не тільки до людей, але й до речей і подій. Любов тісно пов’язана з вірою, яка втілює не лише надприродну християнську чесноту, але й повсякденну довірливу відданість і вірність у діях і поведінці будь-якої людини. Здатність довіряти, тобто здатність осягнути моральну цінність іншої особистості, вимагає духовної стійкості. Вимога духовної стійкості важливіша, ніж сама віра, якщо вона не сліпа і містить у собі момент ризику. Віра в іншу особистість перетворюється у високе випробування моральної стійкості й справжній критерій у відносинах людини до людини. Такими бачив Кальдерон джерела моральної сили, здатної протистояти трагічним колізіям, що виявилися в «столітті без назви».

Кальдерона, як і інших митців того часу, глибоко хвилювала тема безсмертя. Великий іспанський драматург аж ніяк не відрізнявся ортодоксальністю, і сучасні літературознавці все частіше це підкреслюють. Так, Кальдерон послідовно втілює у своїй творчості тезу про волю вибору особистості.

У той же час Кальдерон, відповідаючи на запити часу, пропонує в п’єсі позитивну програму, що відбита в ідеях самовиховання особистості, становлення ідеального правителя. Ця програма далека від ілюстрації до католицької тези про природжену гріховність людини, далека вона і від релігійної проповіді про сліпу покірність долі (варіант самоприборкання людини в Кальдерона не повторює християнських вимог смиренності й самознищення). Одночасно ця програма у драмі начебто перегукується з офіційною доктриною абсолютизму — в епізоді розправи принца над солдатом, що зрадив одного короля заради іншого. Образ Центрального персонажа драми втілює «публічність "цивілізованої" людини абсолютистської культури».

Збережи - » АНАЛІЗ П’ЄСИ «ЖИТТЯ — ЦЕ СОН» . З'явився готовий твір.

АНАЛІЗ П’ЄСИ «ЖИТТЯ — ЦЕ СОН»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.