Дійсна історична особа, знаменита хоробрістю наиб (уповноважений) Шаміля, в 1834-1836 р. один із правителів Аварского ханства. В 1851 р. перейшов на сторону росіян, потім намагався бігти в гори, щоб урятувати сім’ю, що залишилася в руках Шаміля, але був наздоженуть і вбитий

Толстой говорив про ХАДЖИ-МУРАТ : «Це моє захоплення». Найбільше скоряла художника енергія й сила життя ХАДЖИ-МУРАТ , уміння відстоювати своє життя до останнього. У джерелі задуму - картина, побачене влітку 1896 р.: непокірливий «татарин»-реп’ях, знівечений, але все-таки вцілілий на поораному полі, що нагадало відважного горця. У першому начерку майбутньої повісті, названому «Реп’ях», Толстой написав: ««Молодець!» - подумав я. І якесь почуття бадьорості, енергії, сили охопило мене

«Так і треба, так і треба»». В образі ХАДЖИ-МУРАТ , крім відваги, волелюбності, гордості, Толстой особливо підкреслював простоту (ХАДЖИ-МУРАТ відбувався не з багатої сім’ї, хоча й дружив з ханами), майже дитяча щиросердість. У повісті героєві дана дитяча посмішка, що приваблює всіх і збереглася навіть на мертвій голові (цієї деталі немає в жодному із джерел, прочитаних Толстим при роботі; по підрахунках фахівця, цих джерел більше 170). Свідомість свого достоїнства з’єднується в ХАДЖИ-МУРАТ з відкритістю й чарівністю. Він зачаровує всіх: і молодого офіцера Бутлера, і Лорис-Меликова, і просту російську жінку Марью Дмитрівну, і маленького сина Воронцових Бульку.

Історія ХАДЖИ-МУРАТ відтворювалася Толстим і по особистих спогадах: на Кавказі він провів біля трьох літ

Братові Сергієві Миколайовичеві в грудні 18S1 р. Толстой писав з Тифлиса: «Коли захочеш щегольнуть звістками з Кавказу, то можеш розповідати, що друга особа після Шаміля, хтось Хаджи-Мурат, днями передався російському уряду. Це був перший молодець (джигіт) і молодець у всій Чечні, а зробив підлість». Працюючи майже п’ятдесят років через над повістю, Толстой думав зовсім інакше. Насамперед тому, що заперечував війну, усяку війну, тому що люди, всі люди - брати й зобов’язані жити у світі. Війна виявляється потрібної лише двом особам - імператорові Миколі Павловичеві й натхненникові «священної війни» проти іновірців імамові Шамілеві. І той і іншої - жорстокі, підступні, властолюбні, аморальні деспоти, однаково різко засуджувані Толстим. ХАДЖИ-МУРАТ - їхня жертва, як і росіянин солдат Петруха Авдєєв, якому так полюбилися мюриди ХАДЖИ-МУРАТ

У ході роботи над повістю в Толстого була думка показати одну негативну рису в ХАДЖИ-МУРАТ — «обман віри». Замість заголовка «Реп’ях» з’явилося, було, «Хазават», але в першій же копії з автографа, в 1896 р., зафіксоване остаточне: «Хаджи-Мурат». Героєві зовсім не свойствен релігійний фанатизм. Повсякденна молитва мусульман — намаз, чинений кілька разів у добу,— усе, що сказано про прихильність ХАДЖИ-МУРАТ до своєї віри. В 1903 р., розповідаючи американському журналістові Джеймсу Крилмену про свою роботу, Толстой говорив: «Це - поема про Кавказ, не проповідь. Центральна фігура - - Хаджи-Мурат - народний герой, що служив Росії, потім боровся проти її разом зі своїм народом, а зрештою росіяни знесли йому голову. Це оповідання про народ, що нехтує смерть».

Образ ХАДЖИ-МУРАТ овіяний справжньою поезією

Горянські сказання, легенди й пісні, якими Толстой захоплювався задовго до роботи над 443 повістю (переписка 1870-х років з А. А. Фетом); чудові описи природи, особливо зоряного неба, — все це супроводжує життєвий і смертний шлях ХАДЖИ-МУРАТ Неперевершена художня сила цих описів захоплювала М. Горького. За свідченням поета Н.Тихонова, коли повість була переведена на аварский мова й неї читали люди, серед яких інші пам’ятали Шаміля, вони ніяк не могли повірити, що це написав графа, російський офіцер: «Ні, це не він писав… Це писав Бог…» Ч.Айтматов зі своєї сторони захоплюється психологічним проникненням у суть іншого національного характеру: «И Хаджи-Мурат, і його наиби виписані так, що їх бачиш і віриш їхньому реальному існуванню. Мені довелось говорити з нащадками Хаджи-Мурата, і вони затверджують, що Толстой створив достовірний, точний характер. Як йому це вдалося? Секрет, велика таємниця художника. Це таємниця величезного серця Лева Толстого, що володіло розумінням “людини взагалі"».