Збірник «Краса й сила», перший тріумф Винниченко

Протягом літературного шляху поруч із драмами, романами письменник звертався й до жанрів малої прози. Оповідання, повісті, новели представляють чи ледве не найкращу частину творчої спадщини Винниченко, що одержала високу оцінку И. Франко, Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Грушевського, С. Єфремова, Г. Зерова й одержала заслужену широку популярність серед читачів

В 1924 – 1928 роках видавництво «Рух» випустило «Зібрання творів» в 23 томах, а в 1930 – 1932 роках у видавництві «Книгоспилка» вийшло 28 томів, серед яких вісім (понад п’ятдесят назв) займають малі літературні жанри. Крім цього, між 1921 – 1923 роками був написаний збірник поетично-психологічних оповідань «Намисто». А із щоденникових записів довідаємося ще про безліч задумів, більшість із яких, на жаль, так і не були здійсненими. Талант художника, темперамент оратора, аналітичний розум мислителя, життєва активність і палкий, кипучий, жагучий (улюблене слово письменника) характер людини, якому небайдуже, що відбувається навколо, допомагали швидко й гостро реагувати на актуальні проблеми життя, давали матеріал для розширення тематичних обріїв. Винниченко, подібно турботливому лікареві, тримав руку на пульсі життя. Теми, герої, ситуації його добутків узяті з бурхливого років початку XX сторіччя. Обсягом і розмаїтістю тематики, проблематики, масою людських типів мала проза В. Винниченко, безперечно, коштує на рівні європейської літератури. Руйнування старого життя, соціальні контрасти, наростання протесту, народження й формування нової сили – пролетаріату, економічна криза тодішнього села, заклик до боротьби за волю народу, «щабля життя», психологія людини, «дисгармонії» у суспільстві й душах, «любов і ненависть, терпіння й помста, туга й мрія, тяга до вільних часів – от основний зміст оповідань, новел, повістей

Про що б не писав Винниченко: або про гіркий скитаниях заробитчан, або про відкинуті на дно суспільства зайвих людях («Краса й сила»), або про долю найманців, або про тюремне існування політичних діячів і ув’язнених («Щось більше, ніж ми»), або про деморалізованих солдафонів («Мними пан»), або про важкий шлях художника, або про злиденне життя емігрантів {«Таємниця») – на всьому лежить печатка глибокого, «жорстокого» (як влучно помітив С. Єфремова) реалізму, тонкої психології, високої, справді, класичній художності. Лаконічність, щирість, простота композиції, імпульсивність і динамічність оповідання, уміння вкласти важливу ідею й розмаїтість подій у невеликі по розміром добутку, широка панорама характерів (що, як правило, властива більшим епічним полотнам), поглиблений психологічний аналіз – все це характерні ознаки художнього стилю Винниченко. Винниченк-психолог викликав бурхливу реакцію критиків. Одні називали його «лікарем людських душ», інші гостро засуджували «колупання» у таємних завулках самого таємного. Письменник вустами героїв говорив про те, що накипіло, що вистраждано. Думаючи над сенсом життя, примушував читачів захоплюватися прекрасним і не відвертатися від потворного, «збирати мед з будяків і троянд». Тому персонажі творів Винниченко не завжди зрозумілі до кінця, можна не погоджуватися з їхніми вчинками, але важко залишитися байдужими до них. Манера його оповідання дуже своєрідна, без симпатій і антипатій автора, що володіє талантом строгого спостерігача й оповідача

Уміння подати оточення і події через сприйняття героїв поставило В. Винниченко в один ряд з тими письменниками, про які И. Франко писав: «За своїми героями вони ховаються зовсім, а, відповідно, переносять себе в їхні душі, змушують нас бачити мир і людей їхніми очами». Винниченко добре знав життя й діяльність соціал-демократів. Він одним з перших в українській літературі зобразив цих людей, які боролися, ішли у в’язниці, на каторгу, жертвували життям «в ім’я того, що зветься народ». «Студент», «Моє останнє слово», «Щось більше, ніж ми», «Ланцюг», «Глузування», «Уривок з «Спогадів», «Таємність», «Раби сьогодення», «Записна книжка» – оповідання, для яких автор бере сюжети з життя українських революційних сил. Великою заслугою В. Винниченко є те, що революціонери в його описах не ідеалізовані, не трафаретні, не шаблонові, а звичайні люди, нічим не прикрашені. Однаково правдиво й відверто мова йде про позитивні риси або недоліки. І скрізь письменник торкає вічного й болючого питання про співвідношення громадського обов’язку й особистого життя. Добре, якщо учні допоможуть підтвердити ці слова, звернувшись до текстів. Варто згадати тут конфлікт між озвірілою від пожежі юрбою селян і студентом-агітатором (оповідання «Студент»), трагічний фінал, коли лише своєю смертю безіменний герой відкриває очі затурканому люду на їхніх теперішніх ворогів. «Самогубство – останній агітаційний спосіб в ім’я торжества ідеї»,- писав про це оповідання Вороною. Готовність поступитися найбільш дорогим заради революційних ідеалів бачимо й у Зини з однойменного оповідання. Під загрозою життю її нареченого, що у в’язниці оголосив голодування. Вона їде, щоб урятувати його, але на одній зі станцій – страйк залізничників. Знаючи, що щогодини може стати фатальним для Антипа, вона, ні хвилини не коливаючись, стає на сторону робітників, допомагає їм, вселяє віру впобеду.

Подібний героїзм зустрічаємо й в оповіданні «Талісман». В’язні готовлять втечу й лише Пиня, що жахливо нагадує «маленьких» персонажів Чехова, готовий кинутися на вартового й ціною власного життя забезпечити товаришам шлях. Такі люди згоряли у вогні боротьби, запалюючи полум’я віри в серцях інших людей. Не можна спокійно читати й про найманців, на чиїх «особах видні нестаток і горе», які «повимокали від поту й зліз», у яких «по виступали жили від роботи». Яскравим прикладом цьому є повість «Голота». Біль і співчуття викликають і оповідання про заробитчанах, яких «випихає із себе сіло», які «більше не потрібні йому» («Біля машини», «Раб краси», «Хто ворог?», «На пристані»). З особливою увагою автор зупиняється на долях таких людей. Підтвердити ці слова можна зачитиванием учителем (а краще кимсь із учнів) уривка з оповідання «На пристані». «Страшний голос потреби» і залізна рука голоду штовхає нещасних на злочин, до втрати людського достоїнства. Оповідання «Голод»: троє селян, доведених бідністю до розпачу, намагаються украсти на залізниці зерно. Опухлі від голоду попадають у руки жандарма й п’яних офіцерів, які вирішили влаштувати собі «розвагу» – і односільчани за панські гроші б’ють один одного. Такі картини – вирок тим, хто знущається й висмоктує жили з людей, перетворюючи їх у рабів. Це – панський економ Ґудзик і розпусний панич Ян «Біля машини», графиня Ніна й граф Борис («У графському маєтку»), кати-солдафони («Мнимий пан»), хитрі хазяї («Хто ворог?»), стражники й приставши («Очікування»).

Збережи - » Збірник «Краса й сила», перший тріумф Винниченко . З'явився готовий твір.

Збірник «Краса й сила», перший тріумф Винниченко





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.