Безперечною заслугою Празького кружка перед світовим мовознавством є створення фонології як наукової дисципліни. В. Матезиус писав, що «плодотворність і гнучкість нової точки зору перевіряється насамперед на звуковій стороні мови, і фонологія стає провідною дисципліною в області функціональної, а також структурної лінгвістики, подібно тому як історична фонетика стала головним полем діяльності й гордістю дослідження младограмматиков».

На фонологічному рівні соссюровское поділ мови й мовлення досить докладно розробив Н. С. Трубецькой у книзі «Основи фонології» (1939 р., переклад 1960). Замість декларативних тверджень про ситемности мову (Соссюр) Н. С. Трубецькой наочно це продемонстрував на прикладі вивчення одного з язикових рівнів. Трубецькой відштовхувався від тези Соссюра про двосторонній характер знака (знак - двостороння сутність, єдностей оозначаемого й означаючого). Взявши цю тезу за основу, Трубецькой показує, що зміна однієї сторони приводить до зміни іншої. Трубецькой виходить із положення про розходження звуків мовлення й звуків мови. Звуки мовлення повинна вивчати фонетика, користуючись методам природничих наук

Звуки мови повинні описуватися в лінгвістиці. «Вчення про звуки мовлення, що має справа з конкретними фізичними явищами, повинне користуватися методами природничих наук, а вчення про звуки мови на противагу цьому - чисто лінгвістичними методами. Ми будемо називати вчення про звуки мовлення фонетикою, а вчення про звуки мови - фонологією». «Ніколи не слід забувати,- підкреслює Трубецькой,- що у фонології основна роль належить не фонемам, а смислоразличительним, опозиціям. Будь-яка фонема має певний фонологічний зміст лише остільки, оскільки система фонологічних опозицій виявляє певний порядок або структуру». Фонема як член опозиції не збігається з конкретним звуком, під яким Трубецькой розуміє «сукупність усіх, як фонологически істотних, так і несуттєвих, ознак, які виявляються, у тій крапці звукового потоку, де реалізується фонема». Конкретні звуки є лише матеріальними символами фонем, фонема може реалізуватися в ряді різних звуків. Такі фізично різні звуки, у яких реалізується та сама фонема, Трубецькой називає варіантами фонеми

Розходження між звуками мовлення й звуками мови полягає в тім, що означаюче в мовленні - це конкретний звуковий потік, фізичне явище, а означаюче в мові - це правила, згідно яким упорядковується звукова сторона мовного потоку. Звідси треба необхідність знайти ці правила, описати систему

Вчення про смислоразличении

Трубецькой як центральне поняття бере поняття функції, і функції смислоразличения.

Звук виконує смислоразличительную функцію:

[т]від - [до]від

Виводиться поняття «протилежність» («опозиція»). Опозиція [т] і [до] у російській мові є фонологічною або смислоразличительной, вона диференціює значення двох слів мови

Мінімальна фонологічна одиниця - це фонема. Фонема - мінімальна значуща одиниця мови, що служить розрізненню змісту слів у даній мові

Фонема - теоретичний конструкт, що витягає в результаті теоретичного аналізу, тому що реальне живе слово - щось більше

Правила ідентифікації фонем

Одне із завдань - опис інвентарю фонем конкретної мови. Для цього є певні правила ідентифікації фонем:

Якщо 2 звуки мови зустрічаються в одній і тій же позиції й можуть заміщати один одного, не міняючи при цьому змісту слова, те такі звуки є факультативними варіантами однієї й тієї ж фонеми:

Звичайно

[ч] - [ш]

Якщо два звуки зустрічаються в одній і тій же позиції й змінюють значення слова або змінюють його до невпізнанності, те ці звуки є реалізацією різних фонем:

Той - кіт

Тітка - тятя

Рак - як

Якщо два акустично або артикукуляторно родинних звуки ніколи не зустрічаються в одній і тій же позиції, то вони є комбінаторними варіантами однієї й тієї ж фонеми:

Рік [про]

Року []

Річний [ъ]

Теорія опозицій

Коли встановлений повний склад фонем даної мови, ми підходимо до аналізу системи фонем з погляду її структури (упорядкованості). Для цього ми описуємо ті протилежності (опозиції), у які входь кожна фонема. Це опис для кожної фонеми дає повний опис фонологічної системи

Опозиції

Одномірність - багатомірність опозиції

Одномірна опозиція (підстава для порівняння, властиве тільки двом порівнюваним елементам і ніяким більше):

[т] і [д] - єдина пара дентальних проривних

Багатомірна опозиція

[д], [б], [г] - підстава для порівняння - смичность

Пропорційні - ізольовані

Відносини між членами опозиції тотожні чи ні відносинам між членами іншої опозиції:

1) [п] ставиться до [б] як [г] до [до], [д] до [т]. Т. е., підстава для порівняння повторюється;

2) [п] і [ш].

По відносинам між членами опозиції:

Привативние опозиції: один член опозиції характеризується наявністю, а іншої - відсутністю ознаки:

[д] - [н] - все одинаково, крім назальности.

Градуальние - ознака градуюється:

Ступінь підйому в голосних

Еквівалентні (рівнозначні), де кожний зі членів опозиції наділений самостійною ознакою:

[п] - [ш] - один губно-губний, інший - губно-зубний

Постійні й нейтрализуемие опозиції:

[глухі] - [дзвінкі] у російському - нейтрализуемая опозиція (явище оглушення - озвончения), а в німецькій і англійському ці опозиції постійні

Поняття функціональності

Одним з найважливіших положень у концепції Празького лінгвістичного кружка є поняття язикової функції. ПЛК підходить до аналізу язикових явищ із т.з.той функції, що воно виконує (младограмматики не використали поняття функції).

Поняття функції мови в празьких лінгвістів ґрунтується на навчанні німецького мовознавця К. Бюлера про язикові функції, викладеному їм у роботі «Теорія мови. Структурна модель мови» (1934). На думку Бюлера, психічні здатності людина^-мислити, почувати й виражати волю- породили три функції мови - комунікативну (функцію повідомлення), функцію. вираження й функцію звертання. Цим функціям відповідають три типи висловлень - оповідальний, окличний і спонукальний. Комунікативна функція зв’язується з інтелектуальним мисленням і способом спілкування. Їй протипоставлена функція вираження (афективна, эмотивная, емоційна функція), що витлумачується психологічно як контакт «зараження» слухача за допомогою інтонаційно-фонетичних засобів. Відкинувши психологічне трактування поняття функції, празькі лінгвісти розвили подання про мову як функціональній системі, визначаючи мову як систему засобів вираження» службовців певної мети

Термін «функція» празькі вчені розуміють не в математичному змісті як вираження строгої залежності, а як цільову настанову мовного висловлення. Введення поняття функції привело до встановлення так званої телеологічної (тобто цільовий) точки зору, відповідно до якої будь-яке язикове явище варто оцінювати з погляду, до якої воно спрямовано. Цей функціоналізм, обґрунтований в 20-х рр., був підтверджений в 1958 р. у тезах, представлених Б. Гавранеком, ДО, Горалеком, В. Скаличкой і П. Тростом IV Міжнародного з’їзду славістів: «Лінгвістична концепція Празької школи має дві особливості, які обидві однаково важливі й відповідають тому новому, що внесла Празька школа в лінгвістику. Це, насамперед, структурність: празькі мовознавці вводять у лінгвістичну проблематику проблему структури - проблему структурного характеру мови й взаємозв’язку його частин. По-друге, і про цьому не слід забувати, празька лінгвістика є функціональною. Термін «функція» означає тут, зрозуміло, завдання, а не залежність» (38, 250). Таким чином, структурність і функціональність є двома характерними рисами Празького лінгвістичного кружка. От чому цей кружок ще іноді називають Празькою школою функциональней лінгвістики, діяльність якої була багатогранної й різнобічної

На відміну від Соссюра, що заявило, що єдиним предметом лінгвістики є мова, досліджуваний у самому собі й для себе, празькі лінгвісти визнають соціальну природу мови, підкреслюючи необхідність вивчення не тільки язикових елементів, але й різноманітних зв’язків, що існують між мовою й об’єктивною дійсністю. У статті «Мова й стиль» (1942) Матезиус писав, що для «завдання найменування елементів дійсності й завдання вираження актуального відношення мовець кожній мові й кожній епосі властиві свої засоби вираження, що відрізняються від аналогічних засобів іншої мови й іншої епохи не тільки зовнішнім виглядом - формою, але й значеннєвим змістом, емоційним фарбуванням». Найбільше повно погляди празьких лінгвістів на проблему співвідношення зовнішньої й внутрішньої лінгвістики виразилися при вивченні структури літературної мови; приватних систем, що складається з ряду, що володіють яскраво вираженим соціальним і функціональним характером

Pages: 1 2

Збережи - » Фонологічна концепція Н. С. Трубецького . З'явився готовий твір.