Ярчайшим прикладом філософських повістей є « Шагренева шкіра», що автор назвав «формулою нашого теперішнього століття, нашого життя, нашого егоїзму», воно писав, що все в ній « міф і символ». Саме французьке слово Le chagrin може бути переведене як « шагрень», але воно має омонім, чи не відомий Бальзакові: Le chagrin - «сум, горе». І це немаловажно: фантастичну, всемогутню шагреневу шкіру, давши героєві рятування від бідності, насправді з’явилася причиною ще більшого горя. Вона знищила бажання насолоджуватися життям, почуття людини, залишивши ньому лише егоїзм, породженим як можна довше продовжити свою життя, що витікає крізь пальці, і, нарешті, самого свого власника

Саме тому Бальзак змусив розбагатілого банкіра Тайфера, зробивши вбивство, одним з перших привітати Рафаеля де Валантена словами: « Ви наш. « Французи рівні перед законом» - тепер для нього неправда, з якої починається хартія. Не він буде підкоряться законам, а закони - йому». У цих словах дійсно укладена формула життя Франції 19 століття. Зображуючи переродження Рафаеля де Валантена після одержання мільйонів, Бальзак, використовуючи умовність, припустиму у філософському жанрі, створює майже фантастичну картину існування людини, що стали слугою серед багатства, що превратились в автомат. Сполучення філософської фантастики й зображення дійсності у формах самого життя становить художню специфіку повести

Зв’язуючи життя свого героя з фантастичною шагреневою шкірою Бальзак, наприклад, з медичною точністю описує фізичні страждання Рафаеля, хворого туберкульозом. В « Шагреневій шкірі» Бальзак представляє фантастичний випадок як квінтесенцію закономірностей свого часу й виявляє з його допомогою основний соціальний двигун суспільства - грошовий інтерес, що руйнує особистість. Цієї мети служить і антитеза двох жіночих образів - Полини, що була втіленням почуття доброти, безкорисливої любові, і Феодори, в образі якої підкреслюються властивому суспільству бездушшя, самозамилування, суєтність і мертвуща нудьга

Однієї з найважливіших фігур повести є образ антиквара, у судженнях якого відбиті думки Бальзака про те, що людське життя цілком може бути визначена дієсловами « бажати», « могти» і « Знати».

« Бажати - спалює нас, - говорить він, - а могти - руйнує, але знати дає нашому слабкому організму можливість вічно перебувати в спокійному стані». У стані «бажати» перебувають всі честолюбці, учені й поети - Растиньяк, Сешар і Валантен. Стану «могти» досягають лише ті, хто вміє пристосовуватися до суспільства, де все продається й купується. Лише один Растиньяк сам стає міністром і жениться на спадкоємиці мільйонів. Рафаеля ж одержує шагрень, що діє не гірше каторжника Вотрена. У стані « знати» перебувають ті, хто нехтуючи чужі страждання, зумів придбати мільйони, - це самі антиквари й Гобсек. Однак, на ділі й вони перетворилися в слуг своїх скарбів, у людей, подібних до автоматів ( антикварові 102 року!). Якщо ж вони, подібно Нусинжену, раптом виявляються одержимі бажаннями, не пов’язаними з нагромадженням грошей ( захоплення куртизанкою Эстер), то вони самі стають фігурами, одночасно лиховісн і комічними, тому що виходять із властивої їм соціальної ролі

Романом «Втрачені ілюзії», закінченим у пору найбільшої художньої зрілості (1837), Бальзак створив новий тип роману,- роман розчарування, неминучого руйнування життєвих ідеалів, при зіткненні їх із грубою дійсністю капіталістичного суспільства. Тема катастрофи ілюзій з’явилася в романі задовго до Бальзака: "Червоне й чорне" Стендаля, "Сповідь сина століття" Мюссе. Тема носилася в повітрі, воно була породжена не літературною модою, а суспільним розвитком Франції, - країни, де з великою наочністю видно було, куди йде політична еволюція буржуазії. Героїчний час французької резолюції й Наполеона розбудило й мобілізувало дремавшую до цього енергію "третього стану". Героїчний період дав можливості його кращим людям запровадять у життя свої ідеали, героїчно жити й умирати згідно із цими ідеалами. Після падіння Наполеона, після Реставрації й Липневої революції всій цій епосі настав кінець. Ідеали перетворилися лише в прикрасу, високий цивільний підйом, необхідний продукт попередньої епохи, став суспільно непотрібним

Бальзак з мужньою ясністю бачив щирий характер свого часу. Він говорить: "Не було іншого явища, яке б яскравіше свідчило про те, у яких ілотів Реставрація перетворила молодь. Молоді люди, що не знали, до чого прикласти свої сили, витрачали їх не тільки на журналістику, на змови, на літературу й на мистецтво, але й на самі надзвичайні надмірності; Будучи працьовитої, ця прекрасна молодь жадала влади й насолод; перейнята художнім духом, заздрилася на скарби; у ледарстві намагалася пожвавити свої страсті; усякими способами прагнула вона знайти собі місце, а політика не давала їй знайти місця ніде".

"Втрачені ілюзії" піднімаються подібно стрімчаку, над всією французькою літературою того часу. Бальзак не обмежується спостереженням і зображенням трагічних або трагікомічної суспільної ситуацій. Він бачить глибше.

Він бачить, що закінчення героїчного періоду буржуазного розвитку у Франції позначає в той же час початок широкого підйому французького капіталізму. "Втрачені ілюзії" показують одну зі сторін цього процесу. Тема роману - перетворення в товар літератури, а разом з нею й інших областей ідеології. Бальзак представляє нам цей процес перетворення літератури в товар у всій його розгорнутій і закінченій повноті: всі, - починаючи з виробництва паперу й кінчаючи переконаннями, думками й почуттями письменника, - стає частиною товарного миру. І Бальзак не зупиняється на констатуванні, у загальній формі, ідеологічних наслідків панування капіталізму, але розкриває цей конкретний процес на всіх його етапах, у всіх його областях (газета, театр, видавництво й. т. буд.). "Що таке слава?" - запитує видавець Дориа: "12000 франків за статті й тисяча екю за обіди". Письменники не відстають від видавців: "- Так ви, виходить, дорожите тим що пишете? - глумливо сказав йому Вернові. - Але адже ми торгуємо фразами й живемо цим промислом

Коли ви захочете написати великий і прекрасний добуток, словом, - книгу, то ви зможете вкласти в неї свої думки, свою душу, прив’язатися до неї, відстоювати її; але статті, сьогодні прочитані, завтра забуті, коштують на мій погляд рівно стільки, скільки за них платять".

Журналістів і письменників експлуатують: їхньої здатності, перетворені в товар, є об’єктом спекуляції для торгуючою літературою капіталістів. Але ці експлуатовані, люди розбещені капіталізмом: вони прагнуть до того, щоб самим зробитися визискувачами. Коли Люсьен де Рюбампре починає свою кар’єру журналіста, його колега й ментор Лусто дає йому такі наставляння: «Словом, милий мій, ключ до літературного успіху не тім, щоб працювати, а в тім, щоб користуватися чужою роботою».

Дружба Давида Сешара з Люсьеном де Рюбампре, розбиті ілюзії їхньої мрійливої юності, взаємодія суперечливих характерів їх обох становлять головні контури дії. Бальзак створює образи, у яких сутність теми проявляється в зіткненні людських страстей, індивідуальних прагнень: винахідник Давид Сешар знаходить новий дешевий спосіб вироблення паперу, але його обманюють капіталісти; поет Люсьен змушений продавати свою утонченнейшую лірикові на ринку Парижа. З іншого боку, протилежність характерів з дивною пластичністю представляє різноманітні духовні реакції : Давид Сешар - стоїчний пуританин, у той час як Люсьен являє собою втілення перебільшеної спраги почуттєвих насолод, невтримного й витонченого епікуреїзму цілого покоління

У контрасті між двома центральними фігурами відмінно виражаються два головних види духовної реакції людей на перетворення продуктів культури й людського генія в товар. Лінія Сешара - це резиньяція, примирення зі своєю долею. Навпроти, Люсьен кидається в паризьке життя й хоче там домогтися могутності й визнання. Це ставить його в ряд численних образів молоді часу Реставрації - юнаків, які гинули або робили кар’єру, пристосовуючись до брудного, далекої героїзмуу епохи (Жюльен Сорель, Растиньяк, де Марсові, Блонді й ін.). Люсьен займає в цьому ряді своєрідне місце. Бальзак, з дивною чуйністю й сміливим передбаченням, зобразив у ньому новий, специфічно буржуазний тип художника: характер слабкої й позбавлений усякої визначеності, клубок нервів

Внутрішнє протиріччя між поетичною обдарованістю й життєвою безхарактерністю робить Люсьена іграшкою. Саме це з’єднання безхарактерності, честолюбства, прагнення до чесного й чистого життя, безмірної, але невизначеної спраги слави, вишуканих насолод - уможливлює сліпучий успіх, швидке саморозбещення й ганебний провал Люсьена.

Pages: 1 2