Образ запозичений з римської історії. Тит Лівії описав долю дівчини Віргінії, що заколов рідний батько, щоб урятувати від зазіхань патриція Аппия Клавдія. Лессинг переніс дію в Італію XVII століття. Подібні колізії письменник спостерігав і при сучасних йому німецьких дворах, насамперед Брауншвейгском, де працював як герцогського бібліотекаря

Э.Г. з’являється в середині другої дії, до цього про неї тільки говорять: батько з матір’ю, закоханий у неї принц Хетторе Гон-зага. «Вона сама полохлива й у той же час сама рішуча в нашому роді» - так характеризує Э.Г. її мати Клавдія. Доля виявилася немилостивої до Э.Г. На одному з вечорів її побачив принц Гонзага й став неї переслідувати. Принц не зупиняється ні перед чим: за допомогою найманих убивць він позбувається від нареченого Э.Г. у день їхнього весілля й викрадає дівчину. Э.Г. розуміє, що їй загрожує насильство й безчестя. Вона налякана, але, будучи натурою розважливою, щирою героїнею свого століття, знаходить джерело головної небезпеки у своїх почуттях, у своїй «гарячій крові». І тоді просить батька вбити її, щоб уникнути ганьби. Умираючи від удару кинджала, Э.Г. цілує із вдячністю руку батька. Її останні слова: «Зірвали троянду, перш ніж бура встигла зім’яти пелюстки».

Трагедія Лессинга мала більший успіх на російській сцені, чим на німецькій. В 1788 році з’явився переклад Карамзина, що присвятив п’єсі й образу Э.Г. більшу статтю. У ролі Э.Г. на сцені Малого театру дебютувала М.Н.Ермолова (1870), успішно грала цю роль М.Г.Савина (1878).