“Анчар” А. С. Пушкіна – твір по творчості А. С. Пушкіна

Після повернення з посилання Пушкін зрозумів, що його мрії про вільну творчість не можуть здійснитися. Цар і його слуги не залишають поета в спокої. Таємні агенти стежать за кожним його кроком, його добутки піддаються жорстокій цензурі. В 1828 році проти поета збуджується справа в обвинуваченні в створенні протиурядового добутку “Андрій Шенье” і безбожної поеми “Гаврилиада”. Ці обставини особистого життя, а також посилення урядової реакції й послужили приводом для створення алегоричного вірша “Анчар”, що містить різкий протест проти згубної сили деспотизму. В основу сюжету цього твору Пушкін поклав напівлегендарні відомості про існування на острові Яві отрутного дерева упас-анчар. Мандрівники розповідали, що це дерево отруює околишнє повітря й сік його смертельний. Вожді місцевих племен посилали присуджених до страти збирати отрутну смолу анчара, що вживали для отруєння стріл. Великий поет використовував ці оповідання про отрутне дерево, щоб створити алегоричний образ необмеженого деспота, що несе смерть і знищення всьому живому, що віднімає в людини найдорожче – життя. Вірш ділиться на дві частини: у першій частині дається опис отрутного дерева, у другий розповідається про всесильного владику, що послав на смерть свого раба, щоб за допомогою добутого їм отрути сіяти смерть серед своїх сусідів. Отрутне дерево рисується поетом як предмет, що несе загибель всьому живому, як якесь фантастична істота, всесильна й всенищівне. При зображенні анчара Пушкін використовував художні деталі, спрямовані на розкриття його основної властивості – згубності для всього навколишнього: анчар коштує “у пустелі хирлявої й скупий”, “один у всієї вселеної”, породила його природа “у день гніву”, отрутою напоєні його коріння й галузі; від спеки отрута каплет, а до вечора застигає “густий прозрачною смолою”; до нього не летить птах, і “тигр нейдет”; дощ, що зросив його аркуші, стікає вже отрутним на пісок. Для замальовки образа дерева поет скористався по перевазі виразними й оцінними епітетами: “пустеля хирлява й скуповуючи”, “ґрунт, спекою розпечена”, “природа прагнучих степів”, “зелень мертва галузей”, “вихорь чорний” і “тлетворный”, “аркуш його дрімучий”… Ужито одне порівняння (”анчар як грізний вартовий”), що розкриває, подібно епітетам, згубну силу зла цього дерева. В образі владики Олександр Сергійович підкреслює його всевладдя, безжалісність (”послав до анчара владним поглядом”, “непереможний владика”), гибельность для всього навколишнього (умирає раб, “загибель розіслав до сусідів у далекі межі”). В образі раба підкреслена його покірливість, покірність своїй долі (”слухняно в шлях потік”, “умер бідний раб у ніг непереможного владики”). Образ князя й образ слуги різко протипоставлені один одному, Пушкін скористався прийомом антитези при окресленні цих образів (”непереможний владика” і “бідний раб”), однак, різко засудивши такий поділ людей, поет відзначив у них загальне: “Але людини людина послала до анчара…”. А образ анчара доповнює образ владики, підсилює його, робить яскравим і більше значним. Анчар несе смерть навколишній природі, князь – людям. Ідейний зміст вірша “Анчар” – зображення згубної для суспільства влади самодержавства, заклик до його знищення. Думка ця виражена в алегоричних образах і тому вірш був пропущений цензурою. Поява в пресі “Анчара” мало велике суспільно-політичне значення. Це був виступ поета проти самодержавства, хоча й замасковане.

Збережи - » “Анчар” А. С. Пушкіна – твір по творчості А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.

“Анчар” А. С. Пушкіна – твір по творчості А. С. Пушкіна





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.