Як і кожне велике літературне явище, поезія Миколи Бажана органічно зв’язана зі своєю епохою. А це епоха, що повертає людину до людяних почуттів, до любові до ближнього, до любові до рідної Батьківщини. І це відображається у творчості поета, органічно вплітається в безсмертні рядки віршів талановитого автора

Микола Бажан виступає не тільки як один з ярчайших представників старшого покоління українських поетів, він високо тримає прапор шляхетності й самовідданості цього покоління, його творчого занепокоєння, об’єднане з незмінним почуттям громадянської відповідальності перед сучасним і майбутнім. Згадаємо неповторні рядки таких добутків поета, як «Клятва», «Поле крізь буру». У них глибока повага автора до людини, до його патріотизму, що допомагає перебороти всі перешкоди, до його гуманізму, що є стимулом до життя, життю, за якого згодом не повинне стати соромно, тому що життя людині «дається тільки раз», як писав Н. Островський. Все життя людини - це полють крізь буру, це боротьба віри з підозрою, щирості з жорстокістю, це високе окрилення духу, сила переконань, які ніщо не може зламати. Кожна людина робить свій символічний стрибок, вступаючи у двобій з обставинами, і лише від нього залежить, переможе він чи ні. У поемі «Поле крізь буру» молода дівчина Оксана зробила свій стрибок, стрибок символічн і буквальний, зуміла вийти переможцем, тому що вся її недовге життя - це розрив до гуманізму, до людяності, до того, щоб з достоїнством нести почесне ім’я - Людин. Історія життя Оксани переконує нас, що її поле крізь буру зробив з її людини, що жив тим, чим жили його сучасники - «доброю жадібністю до роботи», «загальною радістю». Навіть та трагедія, що трапилася з дівчиною - безпідставний арешт і посилання батька й матері, недовіра до неї самої - не зломила її. Навпаки, ця трагедія загартувала характер Оксани, викликала искреннее бажання боротися проти всього, що стає перешкодою всьому доброму, що наповнює буття людини. Слова батька, з якими він звертається до своєї дружини, пронесла сімнадцятилітня дівчина через все своє недовге життя: «Що б не відбулося, не похитнися, не втрать своєї віри…». Ні, не втратила Оксана віри в людину; всі її вчинки пронизані любов’ю до людини, до Батьківщини, пронизані гуманізмом: «…і я не впала, і винесла відтіля недоторкану поклажу надій і почуттів…». Дівчина твердо вірить, що добра у світі значно більше, ніж зла. Зустрічалися їй черстві душею й байдужими людьми, але були й інші:

• У пам’яті я збережу навік
• И вчительки уважність обережну,
• И с іншому батька бесіду бентежну…

Оксана знає, що людяних, теперішніх людей - більшість, і за ними майбутнє. Тому всієї її думки, всі її припущення спрямовані на те, щоб не втратити довіри тих, кого вона любить. Вона піде з ними до кінця:

• И разом з ними я піду до краю,
• И разом з ними зміряю шлях цей,
• Не перерву, не зраджу, не зламаю
• Шлях моїх батьків, шлях моїх дітей

У цьому й показується вся Оксана, вся її людяність, весь її патріотизм, весь її гуманізм. Тому навіть після тифу збирається вона, ще слабка, туди, де чекають її друзі, тому що:

• Там мій обов’язок,
• И праця мій, і доля

Оксана довіряє людям, але зустрічаються їй і такі, як Іван Хомич або Марійка. Іван Хомич зруйнував її сім’ю, заплямував батьків, а тепер націлився на неї. Але почуття Оксани не затьмарені сліпою ненавистю й злістю, як у Марійки, доні актора, що у своїй твердій ненависті доходить до крайностей. Вона чекає фашистів, начебто визволителів і друзів, які допоможуть звести рахівницю з рідним народом, тобто готова зрадити Вітчизну. А що ж Іван Хомич? Нещастя, трагедія його в тім, що він, твердо переконаний у правильності власної життєвої позиції, не знає ні нерішучості, ні сумнівів, ні жалю. Оксана це добре розуміє, а тому не ненавидить, а лише зневажає ім. До презирства підмішується ще й прикре, гірке співчуття до людини, що не усвідомить, що власними руками зруйнував у собі віру в людину. У порівнянні з Іваном Хомичем Оксана міцніше коштує на землі, мислить перспективніше й духовно більше зріла. При всіх особистих негодах, які довелося їй пережити, найстрашнішим лихом для дівчини стає погроза не бути разом з усіма в дні всенародного горя. Оксана наочно переконалася, яка це більша непереборна сила - єдність однодумець^-однодумців-людей-однодумців, і це ще більше зміцнювало в ній відчуття власної причетності до долі свого народу. У фіналі Оксана, спускаючись на парашуті у ворожий тил, почувала себе надзвичайно сильної й щасливої, тому що над розкинутими ямами миру «її тримають і оберігають, турботливі долоні… народу»:

• Я сила,
• Я частка життя невіддільна…
• Я буду жити!
• Земля!
• Народ мій!
• Люди!

Той непомітний вогник, що у найтяжкі хвилини горить у серце ще зовсім юної Оксани, є вогнем душі її народу. Такий же мотив звучить і у вірші Н. Бажана «Клятва»: єдність людей, які піднялися на боротьбу з «фашистськими катами»: «У нас клятва єдина й воля єдина. Єдиний у нас клич і порив… Іде Батьківщина, Батьківщина вільна і єдина…»у той мир, де люди люблять один одного, де всі їхні вчинки пронизані людяністю й гуманізмом. Про це мріяв Н. Бажан, це ми читаємо в його віршах і поемах. Позиція Н. Бажана, що видається діяча культури, незмінно, вірно служити своєму народу, своїй Вітчизні