Антон Антонович народився в 1798 році в Москві. Один з найближчих друзів Пушкіна з ліцейської пори. Поет. Закінчив Ліцей із чином колезького секретаря й був визначений спочатку в департамент гірських і соляних справ, потім у міністерстві фінансів. З 1821 року служив помічником бібліотекаря в Публічній бібліотеці. З Пушкіним Дельвига зблизила загальна любов до поезії: “З ним тлумачив про усім, що душу хвилює, що серце млоїть”, - згадував згодом Пушкіна. Дельвиг першим з ліцейських поетів став друкуватися в журналах. У цих виданнях Дельвига Пушкін брав діяльну участь. Ще в 1815 році, у пору ученья, Дельвиг опублікував вірш “До Пушкіна” - перший у російській літературі захоплений відгук про молодого поета, що впевнено пророкував йому безсмертя:

Пушкін! Він і в лісах не вкриється:

Ліра видасть його голосним співом,

И від смертних захопить безсмертного

Аполлон на Олімп торжествуючий.

Антон Антонович Дельвиг почав друкувати вірші ще будучи ліцеїстом. В 1818 році вибраний у вільне суспільство аматорів словесності, наук і мистецтв. Вільне суспільство аматорів російської словесності - це літературне суспільство в Санкт-Петербурзі в 1816-25. Серед членів: Ф. Н. Глинка (голова), К. Ф. Рилєєв, Н. А. і А. А. Бестужеви, В. К. Кюхельбекер, Н. И. Гнєдич, А. А. Дельвиг, А. С. Грибоєдов і ін. У поезії Дельвиг виступив оригінальним продовжувачем класичної традиції (К. Н. Батюшкова й інших). Основні жанри його лірики - наслідування села - грецьким поетам (ідилії) і вірші в дусі російських народних пісень. Захоплення Античністю було зв’язано для Дельвига з романтичними пошуками гармонічної простоти й природності почуття.

Незважаючи на свою камерність, лірика Дельвига зіграла важливу роль у розвитку поетичних форм і метричної техніки (Дельвиг одним з перших розробив форму сонета). Пушкіна писав, що в його віршах помітно незвичайне почуття гармонії й тієї классической стрункості, який ніколи він не змінював. Також Пушкін цінував Дельвига як оповідача.

У ці роки Пушкін присвячує Дельвигу ряд віршів: «Послухай, муз безневинних» (1815 р.), «Блаженний, хто з юного років побачив перед собою» (1817 р.), Любов’ю, приятельством і лінню», «Рє самий Дельвиг той, що нам завжди повторював» (1817-1820 р.); він згадує Дельвига в «Бенкетуючих студентах» (1814 р.), в віршах «Ми недавно від суму» (1814 р.), «Мої заповіти друзям» (1815 р.) і «Послання до Галича» (1815 р.). ДО 1827-1836 р. ставляться вірші й окремі рядки, присвячені Дельвигу: «Прийми цей череп, Дельвиг», «Хто на снігах возрастил Феокритови ніжні троянди?», «Сонет», «Ми породжені, мій брат названий», «Чим частіше святкує ліцей» і «Художникові». З 1825 року, Дельвиг видавав альманах «Північні квіти», потім - «Пролісок». «Північні квіти» - це літературний ілюстрований щорічний альманах, 1825-1831 років, що випускає в Санкт-Петербурзі, за редакцією А. А. Дельвига. Основну роль грав віршований відділ, де публікувалися добутки А. С. Пушкіна, Е. А. Баратинського, В. А. Жуковського й ін. Останній випуск виданий Пушкіним. А с 1830 року «Літературну газету».

Пушкін брав участь у всіх виданнях Дельвига як співробітник, помічника й редактор. Ці видання поєднували поетів пушкінського кола й захищали їхні позиції в літературній боротьбі 20-х років. Дельвиг відгукувався на багато літературних подій життя. Він першим печатно привітав Пушкіна й пророчив йому славний творчий шлях. З винятковим достоїнством він вів полеміку з письменниками й критиками, які відстоювали застарілі й помилкові принципи художньої творчості. Дельвиг, як і його друзі, підлягав до покоління дворянських інтелігентів, вихованому в атмосфері патріотичного й революційного підйому росіянці суспільної думки.

Дві найбільших події обумовили характер світовідчування Дельвига і його сучасників. Це вітчизняна війна 1812 року й повстання декабристів на Сенатській площі в Санкт-Петербурзі 1825 року. У молодості Дельвиг відвідував збори «Зелена лампа» (філія «Сполучника благоденства») і зазнав впливу від безпосереднє дворянської. «ЗЕЛЕНА ЛАМПА», літературне суспільство в Санкт-Петербурзі (1819-20), по літературно-політичній орієнтації пов’язане з «Сполучником благоденства». Брали участь Н. В. Всеволожский (засновник), А. С. Пушкін, А. А. Дельвиг, Н. И. Гнєдич і ін. Пізніше, однак, він не ввійшов у жодну з декабристських організацій. Як поет і людина, Дельвиг не мав могутній темперамент Пушкіна, революційною пристрастю Рилєєва й Кюхельбекера, однак він ніколи не був далекий духу своєї епохи, по-своєму виражаючи протест, проти не задовольняючої його російської дійсності. Поет усвідомлював що, ні його характеру, ні його таланту не властиві одичне мовлення або гнівне викриття. Дельвиг брав участь у виданні «Російської потаєної літератури XIX сторіччя». Це літературний збірник, виданий у Лондоні в 1861 році з передмовою Н. П. Огарьова.

Опубліковані поеми, памфлети, епіграми політичної спрямованості, а також еротична лірика російських поетів. Серед авторів - А. С. Пушкін, М. Ю. Лермонтов, Е. А. Баратинський, А. А. Дельвиг, К. С. Аксаков, К. Ф. Рилєєв, И. П. Мятлев і ін. Збірник нелегально поширювався в Росії. Пушкіна! У роки посилання Пушкіна Дельвиг підтримував з ним переписку як особистого, так і літературного характеру. Радісним був приїзд Дельвига в Михайловское у квітні 1825 року. Із цієї нагоди, Пушкін написав:

Коли осяг мене долі гнів,

Для всіх чужий, як сирота бездомний,

Під бурію главою поник я млосної

И чекав тебе, віщун пермесских дівши,

И ти прийшов, син ліні натхненний,

Про Дельвиг мій: твій голос спонукав

Серцевий жар, так довго приспаний,

И бадьоро я долю благословився