«Життя - ні кінця, ні початку», - пише Борис Олійник у своєму вірші. У своєму вірші поет говорить про вибір - світогляду, життєвої позиції, філософії. Зрештою, антитеза в цій поезії проста:

• Одного завбачливо ока
• Прикрив ще за крок від границі,
• Увійшовши кліткою ночі
• Тихенько: або жив, або не жив?
• А іншої - кроками не мірил:
• Летів, і гримів, і… згорів,
• И люди відкрили в сузір’ях
• Зіниця нової зірки

Антитеза проста, але вибір не простій. Антитеза проста, але вибір дійсно вічний. Це звичайне протиборство активного життя, діяльності, прагнень і «тихонького» існування. Імовірно, лукавить та людина, що затверджує, що ніколи йому не хотілося комфортного, безпечного, стабільного, «тихенького» буття. Є люди, які все-таки роблять інший вибір. До таким належать і ліричний герой вірша Бориса Олійника

Хочеться написати, що кожний повинен жити повно, насичено… Вірш Олійника «Вибір», на мою думку, не заклик до дії, а заклик до роздумів. Тому що не кожний здатний подужати це насичене життя, її існування. Кожне «летів і гримів, …згорів» вимагає внутрішньої відповідальності й сили духу, що має не кожний. Тим більше, цей вибір залишається відкритим протягом досить довгого часу - доти, поки людина не зрозуміє для себе: чи вистачить сил, чи вистачить волі? Із приводу власного вибору, ліричний герой поезії Бориса Олійника висловлюється однозначно, тому що він свій вибір уже зробив:

• Я б вибрав найвищу почесть:
• У чистому й чесному бої
• На чорному мармурі ночі
• Зірку записати свою!

Мені подобається, що цей вірш виглядає не як: «Мій вибір правильний, прагнете до такої життєвої позиції, тому що кожний повинен так жити», а виглядає як: «Подумай! І виріши сам для себе». Потім, повторюся, цей вірш здається мені закликом до пошуку власного вибору. Сміло винісши фразу «мій вибір» у заголовок твору, я тепер навіть розгубилася, що я можу сказати про свій вибір? Адже мій вибір тільки формується, стільки шукаю, намагаюся розібратися в собі… І тепер, коли наступає час написати про свій вибір, нехай цей тільки шкільний твір, я зупиняюся й застигаю в роздумах. Але, на мою думку, не робити ризикованих поспішних висновків - теж частина мого вибору. І заспокоююся. Мені так само хотілося б прожити повноцінне й гідне життя. Але з іншої сторони я можу відверто зізнатися, що мені хочеться уникнути зайвого ризику, не хочеться робити імпульсивних учинків, приймати спонтанні рішення, тим більше - не хочеться, щоб через мого «летів, гримів,… згорів» страждали мої близькі, адже нам так важливо знати, що рідні вбезопасности.

Можливо, і часи міняються, а можливо, змінюються люди. Можливо, і люди завжди однакові, просто я намагаюся виправдати свою не повну готовність «летіти», а тим більше - «згоріти». Але «жити поспішати треба», писав один український літератор, із цими рядками я повністю згодна. Напевно, дійсно ніжно поспішати жити, але в житті не слід поспішати робити свій вибір