Олександр Ісайович Солженицын - один з найбільших патріотів Росії в щирому значенні цього слова. Його життя - це підготовка до жертовності й “хресний шлях” в ім’я торжества істини. Він майже ровесник революції (народився 11 грудня 1918 року), тому на його частку випало чимало випробувань: голод і позбавлення замолоду не змогли перешкодити вивчитися в університеті на фізико-математичному факультеті. Не обійшла стороною Солженицына й війна, з 1942 по лютий 1945 служив він в “звукобатарее”, а потім ГУЛАГ - засуджений на вісім років, було ще й випробування хворобою - раком

Але вижив, вистояв, не зламався. Сам Солженицын пояснює це “богоизбранничеством”. Він відзначений долею, щоб нести людям слово правди

А як інакше пояснити таке “долгожительство” у літературі. Пережитого письменником вистачило б на кілька життів, а він дотепер залишається в ладі, щодня працює над новими літературними творами, хоча переступив восьмидесятилітній рубіж. Про Солженицыне заговорили в 1962 році, коли в журналі “Новий мир” був надрукований його оповідання “Один день Івана Денисовича”, потім з’явилися “Матренин двір”, “Випадок на станція Кочетовка”, “ Захар-Калита”, “Крохотки”, а потім за кордоном став друкуватися “Архіпелаг ГУЛАГ”, за який в 1970 році Солженицын був визнаний гідним Нобелівської премії

У Росії ж - цілковите забуття, повторний арешт, а потім висилка в 1974 році в Західну Німеччину. Солженицын не “сп’янів від волі”. Він зміг розібратися й побачити “торгашеську” суть західної культури. Олександр Ісайович виїхав не добровільно, його вигнали зі СРСР, позбавивши громадянства, але він завжди сподівався, що правда й справедливість восторжествують, він повернеться в Росію, сином якої не переставав себе вважати. Один за іншим починають виходити його романи: “У колі першому”, “Червоне колесо”, “Раковий корпус”.

У Росії гримнула “перебудова”, кардинально змінилися порядки. Стало можливим надрукувати зібрання творів, а потім і повернутися. Солженицын зволів прилетіти не в Москву, а на Далекий Схід, щоб своїми очами побачити нову злиденн і принижувати^ся Россию, що, Так, звалився режим, проти якого стільки років боровся “дисидент №1”. Але що прийшло замість - убогість народу, та ж неправда влади, ті ж комуністи, “перенароджені” чи те в демократів, чи те вфашистов.

З болем і гнівом виступає Солженицын від імені народу, у черговий раз обманутого владою. Олександр Ісайович із властивої йому енергією починає вести публіцистичні передачі на телебаченні, але незабаром його отрешают від цієї “трибуни”, але письменник не здається. Його ясний і допитливий розум дозволяє бачити далі багатьох. Його зброєю залишається перо

У зв’язку з вісімдесятиліттям влади хотіли нагородити А. И. Солженицына орденом Андрія Первозванного - вищої копіювання заборонене © 2005 нагородою Росії, але письменник відмовився. Він сказав, що коли Росія розорена, народ бідує, йому соромно, та й немає за що одержувати нагороду. Письменник виявився вірний своїм принципам і Росії

Таке не забувається. Можна багато говорити про достоїнства й недоліки Солженицына-Письменника, але те, що він великий громадянин Росії, - це безперечно!