Народився Василь Семенович Стефаник 4 травня 1871 р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської об­ласті) в сім’ї заможного селянина. Проте хлопець змалку знається на селянській пра­ці, допомагає батькам, пасе вівці. Хлопець зростає в атмосфері народної творчості: знав від селян багато казок, переказів, пісень. Від і матері та сестри Марії навчився співати. Три роки хлопець відвідував школу у рідному селі, а потім ще три роки навчався у сусідньому селі Снятині у народній школі, де вперше відчув на собі зневагу з боку вчи­телів і паничів. 1883 року Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де соціальні контрасти і протиріччя виявилися ще глибше. У Ко­ломиї ще гостріше відчув на собі соціальний і національний гніт. Селянські діти рідко потрапляли до гімназій, бо навчання вимагало великих витрат. А вчителі і гімназисти ставилися до мужицьких дітей з відкритою зневагою, знущалися не лише морально, а і фі­зично (навіть били). Був випадок, коли знущання одного з учителів мало не довели хлопця до самогубства. Оце глузування рано пробудило у Василя почуття протесту проти соціальної та національної нерівності. Починаючи з четвертого класу гімназії, Василь бере участь у ро­боті гуртка гімназичної молоді. Гуртківці вели громадсько-куль­турну роботу серед селян (організовували читальні). Учасники таємного гуртка «Студентська громада», одним із керівників якого був Лесь Мартович, вивчали заборонену літературу, обговорю­вали реферати на суспільно-політичні та літературні теми, а та­кож власні твори. Гуртківці встановили особисті зв’язки зі спіль­никами Франка, що розгортали селянський рух на Коломийщині. Ще 1888 року Стефаник і Мартович познайомились з М. Павликом, який зацікавився Мартовичевим твором «Рудаль», який пізніше за Стефаникові гроші було видано окремою книжечкою під назвою «Нечитальник». У гімназії Стефаник теж починає пробувати сили в літературі. Із перших опублікованих творів до нас дійшов лише один вірш, який Стефаник опублікував без підпису. Студенти виявляли великий інтерес до революційних видань, що їх здійснювали І. Франко і М. Павлик. Знайомились із забороненою літературою, яку одержували від сестри М. Павлика Анни, вона теж була активною учасницею революційного руху. Так вони поступово придбали чималу бібліотеку. Крім політичної літератури в ній були твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича та інших видат­них письменників того часу. Особливо захопили Стефаника твори Г. Успенського. Участь молоді у революційному русі не залишилась поза увагою гімназичного начальства. Спочатку із гімназії виключний Мартовича, а слідом за ним ще двадцять студентів, серед яких був і Сте­фаник. Восени 1890 року слідом за Мартовичем до Дрогобицької гімназії вступив і Стефаник. Навчаючись поблизу Нагуєвичів, де в цей час перебував Франко, Стефаник спеціально пішов знайо­митися з Франком. Ця зустріч справила на нього надзвичайно ве­лике враження. Після закінчення гімназії (1892) Василь Стефаник вступає на ме­дичний факультет Краківського університету. У студентські роки Стефаник бере активну участь у громадському житті, виїздить на села агітувати за селянських кандидатів у депутати до австрійського парламенту, зокрема за Івана Франка. За агітаційну роботу на селі його переслідують австрійські жандарми і на два тижні кидають до в’язниці. Замість вивчення медицини він поринає у літературне і гро­мадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців «Академічна громада». Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає, пиль­но стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками. Студент бере активну участь у громадському житті рідного краю, зміцнює творчі контакти з українськими періодичними видання­ми, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890 р. першої статті — «Жолудки наших робітних людей і чильні» — він у 1893-1899 рр. пише і друкує в органах радикальної партії «Народ», «Хлібороб», «Громадський голос» та «Літературно-науковому віснику» ряд статей. Упродовж 1890-1897 років він пише свої перші «образки», тобто (пісні), ліричні етюди, поезії в прозі, далі переходить до написання і реалістичних новел, в яких змальовує тяжке економічне становище та безправність селян Галичини, різні побутові трагедії і драми, які поста