Забуті імена. Василь Барка (Василь Костянтинович Очерет) належить до тих письменникам, які жили й працювали в еміграції. Його добутку за кордоном видавалися більшими тиражами, але український читач познайомився з ними лише на початку 90-х років XX сторіччя. Народився Василь Очерет (Барка) 16 липня 1908 року на Полтавщині в селі Солониня Лубенского району. Батько його служив у козачій частині, був на російсько-японській війні, звідки повернувся покаліченим. Сім’я постійно бідувала. Василь закінчив три класи початкової школи. 1917 року вступив у Лубенское духовне училище, улюбленим предметом відтоді й назавжди стала література. З 1927 року після закінчення Лубенского педтехнікуму вчителює на Донбасі. Через конфлікт із партійними чиновниками переїжджає в Краснодар, де вступає в місцевий педінститут на філологічний факультет

Початок літературної творчості. В 1930 році виходить уперше печаткою його книжка «Шляхи», а в 1932 р. у Харкові з’являється друга книга «Цеху». Але війна назавжди розлучає В. Барку з рідними й батьківщиною. Виявившись за межами Радянської імперії, письменник відчув потребу продовжувати свою літературну роботу. Так уздовж 1946-1947 років з’являються поетичні збірники «Апостоли», «Білий мир». В 1953 році в Нью-Йорку був надрукований його перший роман «Рай». В 1958-1961 р. письменник працює над романом «Жовтий князь», що лише в 1963 році вперше вийшов у Нью-Йорку окремою книжкою. На той час Василь Барка був добре знаком у закордонному світі як письменник, літературознавець, учений, педагог, публіцист. В 1958- 1988 р. виходять добутки «Океан 1» (1959), «Океан 2» (1979), поетичні збірники «Лірник», «Свідок для сонця шестикрилих» та інші. Протягом 1969-1988 р. працював над романом-притчею «Спокутник».