Зупиняючись на наступній теорії - незбіжних припущень, варто звернути увагу на те, що вона поглинає в себе трохи з вище перерахованих теорій, тобто комбінацію багатьох соціально-психологічних теорій (називаних теоріями “середнього рівня”). Її недолік у тім, що вона пояснює тільки навмисні злочини й не пояснює злочинів, доконаних по необережності. Її автори бачать два різних шляхи виникнення злочинності. Перший вони зв’язують із теоріями навчання й контролю (слабка й безпомічно-нерішуча вовлеченность людей у громадське життя, сильний вплив девіантних груп) И другий шлях - сполучення теорії навчання й контролю з теорією випадкових структур (у дитинстві дитина може виробити міцні зв’язки із традиційним соціальним ладом, а із часом, у період юності, ці соціальні зв’язки можуть бути піддані “розмиванню”. Але після певного періоду часу позитивні соціальні зв’язки все-таки домінують

Ця теорія імпонує мені тим, що її рекомендації спрямовані на ослаблення зв’язків злочинців один з одним і посилення контактів правопорушників із соціально конформними людьми, а також розширення їхньої можливості засвоєння традиційних нормативних цінностей. Наприклад, зміцнювати зв’язки засуджених до позбавлення волі з родичами, священнослужителями, представниками різних суспільних гуманітарних фондів, психологами й т.д.; надавати посильну допомогу з боку держави після звільнення з місць позбавлення волі; компенсацію збитку засуджений повинен уважати частиною карного покарання (від цього виграють і злочинець, і жертва, і суспільство) і інше

-Теорія интеракции (теорія стигматизації). Ця теорія займається не тільки вивченням осіб, офіційно кваліфікованих як злочинці, але й виявляє цікавість до процесів, у ході яких люди визначаються як злочинці

Кримінолог Говард Беккер розробив модель девіантної або злочинної кар’єри, у якій головну роль грає интеракция:

Перша стадія - навмисно або ненавмисно людин робить якусь не конформну дію (Надаючись своїм фантазіям, багато з людей бачать себе здійснюючі протиправні діяння…);

Друга стадія - під час цієї стадії людині, схильному до соціального девиации, його злочинне поводження робить приємність;

На третій стадії одним з вирішальних кроків у процесі засвоєння зразків девіантного або кримінального поводження є досвід арешту або таврування людини як злочинця;

И останнім, п’ятим етапом - кроком у злочинній кар’єрі є вступ людини в групу (банду) злочинців, тобто він переходить у стадію своєї девіантної біографії. Цей крок впливає на самооцінку людини і його самосприйняття

Хотілося б звернути увагу на ще одну теорію - стигматизації (таврування). Теорія стигматизації має важливе практичне значення. Її висновки підкреслюють негативні наслідки залучення деяких громадян в область дії юридичної машини. Вони повинні служити застереженням для органів правосуддя. Тому що психіка неповнолітніх ще не сформувалася, і вони повишенно сприйнятливі до нав’язаних соціальних ролей, це особливо їх стосується

Розробив цю теорію Лемерта, що вважає, що саме соціальний контроль породжує девиантность, що ділиться на дві категорії: первинну й вторинну. Коли індивід починає входити в запропоновану йому соціальну роль, відбувається первинна девиация. Вторинна ж девиация виникає з моменту соціальної реакції на девіантне поводження. Такі реакції суспільства на факт девиации приводять до проблеми, що полягає в тім, що деякі люди починають надходити відповідно до ролі, що їм визначило суспільство. У тих, хто пережив процес стигматизації, виникає негативне подання пр самому себе, що може викликати серйозні наслідки для їхнього поводження вбудущем.

Розробка проблеми особистості злочинця відіграє більшу роль для кримінологічної науки в профілактичній діяльності по попередженню злочинів, де облік особистісного фактора має вирішальне значення. Вивчення цього фактора й облік особливостей особистості дозволяє знайти причини правопорушень і встановити відмінності злочинців від не злочинців, виявити інші фактори, що впливають на здійснення злочинів

Відхилення від загальноприйнятих норм у родиний стані (неповні сім’ї, фактичні шлюбні відносини батьків, низький культурний рівень відносин у сім’ї, роздільні бюджети батьків, наявність у ній стереотипів правонарушающего поводження, одна дитина в сім’ї або навпаки багато дітей або детдомовское виховання), виховання може виявитися вирішальним фактором, що зробив вплив на формування особистісних якостей

У групі осіб віку 18-40 років характерна найбільша кримінальна активність. Частіше роблять злочини особи вікової групи 25-29 років, потім випливають 18-24, 14-17-літні, і, нарешті, 30-40 літні. Багато хто із цих категорій правопорушників мають психічні відхилення, спадкоємні (психопатія, слабоумство у формі дебільності та ін.) і що носять придбаний характер (алкоголізм, наркоманія, травми центральної нервової системи та ін.).

Тенденція росту злочинності неповнолітніх (практично на 10-14% щороку!), вимагає підготовки не тільки моральної, але й спеціальної правовий

Основну частину злочинців становлять злодії, убивці, розбійники, хулігани, шахраї, грабіжники, ґвалтівники, а також нанесшие постраждалі тілесні ушкодження. Як правило, у таких людей у наявності може бути спеціальний рецидив (повторне здійснення тих же або подібних правопорушень серед злочинців). Варто звертати увагу на особливе відношення до закону, трудову діяльність до здійснення злочину; на рівень утворення злочинців звичайно нижче, ніж у законослухняних громадян; на сучасне положення, виражене в істотному матеріальному розшаруванні суспільства виділяє особистість злочинця по майновому положенню, тобто по доходах; на характер і тривалість злочинної діяльності

Більшість злочинців мають більше правових знань, чим законослухняні громадяни. Однак у них відсутнє поважне відношення до права, не є потреби випливати його приписанням

Не слід забувати, що в проблеми злочинності є етична сторона й боротьба із цим негативним соціальним явищем зачіпає інтереси певних людей. Якщо вивчати життя, особисті якості, обставини, моральне й фізичне здоров’я таких людей, з’явиться можливість зрозуміти особистість злочинця. Сам термін “особистість злочинця” умовний і скоріше є науковою абстракцією, чим характеристикою конкретної людини. Інший, неетичний підхід до людської особистості веде до використання аморальних методів вивчення й антилюдських висновків. Не повинні ставати підставою для якої-небудь дискримінації ніякі обставини народження, соціального походження, раси, національності людини й т.д. У цьому суть етичної сторони проблеми злочинності, що розглядається із соціальних і біологічних позицій .

Ретельне вивчення соціального мікросередовища формування особистості, конкретної ситуації здійснення злочину дозволить установити причини й умови здійснення конкретного злочину. При визначенні заходу кримінально-правового впливу, суд керується трьома основними факторами: особистістю винного, суспільно небезпечним діянням і обставинами, що зм’якшують або обтяжують відповідальність. При цьому особистість винного грає самостійну й важливу роль при призначенні судами справедливого й обґрунтованого покарання. В основу методики індивідуалізації покарання з урахуванням особистості злочинця також покладена типологія особистості

Дослідження в області особистості злочинця дозволили розробити правоохоронним органам метод формування психологічного портрета, що полягає в тому, що після обробки слідчих і оперативних матеріалів складається портрет передбачуваного злочинця. У портреті вказують його передбачувані фізичні, психологічні й соціальні характеристики (психологічний тип, наявність психічних відхилень, фізична дані, рівень утворення, культури).

Вивчення особистості злочинця має велике значення як для кримінології, так і для всього суспільства в цілому. Злочинність є явище соціальне, пов’язане з певним антигромадським поводженням людей. Причина злочинності - це синтез різних явищ соціальної й біологічної властивості. Певний склад економічних, ідеологічних, соціальних, біологічних факторів дає реакцію, називану злочином

Результати вивчення особистості злочинця є основою для розробки попередження злочинів

Pages: 1 2