У попередній главі ми з’ясували, що на поводження людини впливає його найближче й більше широке соціальне оточення. Однак і сама людина своїм поводженням впливає на це оточення, формуючи його. Людина аж ніяк не пасивна стосовно свого середовища. Самими потужними по силі зв’язків групами в суспільстві є сім’я, школа, група однолітків, професійний колектив тому що більшу частину свого часу людина проводить у цих групах і в них соціалізується

Центральним поняттям соціально-психологічних теорій злочинності є соціалізація, метою якої служить адаптація й вживание індивіда в прийняті в суспільстві норми поводження. Розглянемо тепер деякі із кримінологічних теорій цього напрямку

Стосовно до навколишнього середовища люди використовують три основні системи реагування - рефлекси, інстинкти й засвоєні реакції. Навчання (засвоєння) - найважливіша система реагування в процесі адаптованого поводження людини. Його особистісний розвиток починається з моменту запліднення яйцеклітини. При цьому активно взаємодіють генетичні компоненти обох батьків. Після народження в справу вступає соціальне середовище (уже тут немовлята відрізняються друг від друга - одні багато сплять, інші багато кричать і т.д.). За тілесним народженням людини треба духовно-соціальне становлення, тобто людина вчиться бути людиною

У цьому процесі один подразник підмінюється іншим. На основі цього положення Гансом - Юргеном Айзенком в 1977р. була розроблена теорія по який злочинне, антисоціальне поводження є “природним” і посилюючої себе в тому випадку, якщо воно приносить безпосереднє задоволення особистості, що поводиться певним чином. По суті ця теорія є биосоциальной, а по змісту психопаталогической. Тому її кримінологи відносять кпсихопатологии.

Людське поводження - це не автоматичне, рефлекторне реагування, у його основі лежить активний процес, у якому вирішальну роль належить мотиваціям, почуттєвому сприйняттю й складним розумовим процесам. Ця теорія була розроблена Альбертом Бандурою (1979р.), що він будує на обліку процесів пізнання, що протікають у мозку між впливами подразника й реакції на нього, тобто на обліку сприйняттів, спогадів, подань, передчуттів і очікувань

Теорія диференціальної асоціації .

Ця теорія споконвічно призначена для пояснення індивідуального злочинного поводження. Дослідження в цій області проводили відомі кримінологи Клиффорд Шоу (1930р.), і едвин Сазерленд (1939р.) Теорія містить у собі вісім основних постулатів:

1. Злочинному поводженню вчаться, а не успадковують;

2. Злочинне поводження засвоюється в ході взаємодії з іншими людьми в процесі спілкування;

3. Найважливіша частина навчання карному поводженню відбувається в групах, що зв’язують своїх членів тісними особистими відносинами. Внеличностние засобу комунікації (тілі-, кіно- і відеофільми, газети й журнали) грають у процесі засвоєння кримінального поводження не настільки важливу роль;

4. Оволодіння кримінальним поводженням містить у собі вивчення способів здійснення злочинів, які бувають і складними, і простими, а також специфічних мотивів, потягів, виправдань і установок;

5. Розглядаючи закон у позитивному й негативному світлі, злочинці засвоюють особливу спрямованість мотивів і потягів. В одному суспільстві індивідуум контактує з людьми, які одностайно ставляться до норм закону, як до правил, що виконуються неухильно, життя, а в іншому - виявляються в оточенні людей, які у своїх оцінках віддають перевагу порушенню законів;

6. Людина стає злочинцем, коли засвоювані їм визначення, благоприятствующие злочинності, переважують у його свідомості зразки законослухняного поводження;

7. Засвоєння злочинного поводження не обмежено тільки процесом імітації, наслідування;

8. Хоча злочинність - це вираження загальних потреб і цінностей, пояснювати її тільки цими потребами й цінностями не можна, тому що й незлочинному поводженні також є вираженням тих же самих потреб і цінностей

Із цієї теорії (диференційованої асоціації) можна зробити наступні висновки:

1. необхідно істотно поліпшити практику й умови виховання в сім’ї, школі, професійному колективі й групах спільного проведення дозвілля;

2. не можна разом містити вперше засуджених разом з рецидивістами;

Опитування провідних кримінологів показують, що теорія Сазерленда має дуже великий вплив, хоча й викликає суперечки

Теорія стійкості

Її основоположник Уолтер Реклес (1961р.) задався питанням: ”Чому живучий у великому місті підліток, незважаючи на високий рівень злочинності, не стає правопорушником?” На його думку відповідь полягає в наступному - соціальну стійкість особистості визначає зовнішній і, особливо, внутрішній контроль, що виражається у внутрішній стійкості. Її відрізняють п’ять ознак:

1. Самовиховання, тобто оцінка себе як особистості, полягає в здатності самоконтролю, в умінні оцінити себе з боку, у чому більшу роль грає повагу закону;

2. Цілеспрямованість виражається в особистому бажанні зробити соціально преемлимую кар’єру. Люди, що поставили перед собою довгострокову мету, зберігають імунітет, невразливість стосовно протиправності й злочинності;

3. Самоконтроль може бути ефективним тільки тоді, коли мета є цілком реалістичною. Нереальні бажання й прагнення досягти мети, що лежить за межами засобів і можливостей, неминуче ведуть до порушення внутрішньої стійкості;

4. Стійкість - це властивість людини, що дозволяє йому не віддаватися гніву або розпачу безнадійності, коли він не одержує того, що хотів. Люди, чиї мети виявилися за межами їхньої досяжності, легко можуть піддаватися розчаруванню. Ті, хто схильний до правопорушень, мають імпульсивний, нетерплячий характер, тоді як законослухняним людям це властивийо в набагато меншому ступені. Відсутність фантазії й нетерплячість викликають у людини нудьгу, що утрудняє реалістичне подання про минуле, сьогодення й майбутнє. Люди, схильні до злочинності, завжди більшою мірою нетерплячі, позбавлені фантазії й реалістичний погляд на речі;

5. Характерною ознакою внутрішньої стійкості людини є ідентифікація з нормами права. Відношення правопорушників до закону характеризується його запереченням, ворожістю до правоохоронних органів і права

Учені, що дотримуються точки зору теорії стійкості вважають, що задовільне самосприйняття (власне “Я”, “ понад-я”) можна вважати чимсь начебто соціально-психологічної “щеплення” проти злочинності

Поняття “внутрішньої стійкості”, уведене Реклессом, кримінолог Гару Йенсен розклав на три складові частини:

1. ціннісне самовизначення;

2. здатність самоконтролю;

3. повага загальноприйнятої моралі

Він перевірив свою концепцію на більш ніж чотирьох тисячах схильних і несхильних до злочинів середніх шкіл, що вчаться, і виявив, що злочинці й не злочинці розрізнялися між собою по всім трьох характеристиках

Теорія соціальних зв’язків

Кримінолог Хирши пояснює виникнення протиправності й злочинності ослабленням або розривом зв’язків, що існують у людини із суспільством або з його групою. Він уважає, що всі люди потенційні правопорушники, але їх утримує страх перед можливою втратою значимих для нього зв’язків з родичами, друзями, колегами й т.д. Хирши доводить, що соціальні зв’язки будь-якої людини можна розділити на чотири елементи:

1. симпатію, відданість, прихильність;

2. ангажированность (зобов’язання), особиста участь;

3. використання зв’язків у корисливих цілях;

4. визнання морального достоїнства прийнятих правил

Ці чотири моменти як віддільні друг від друга, так і перебувають в опосередкованому зв’язку

Pages: 1 2

Збережи - » Теорії про поводження злочинця . З'явився готовий твір.