…приймеш ти смерть від коня свого. А. Пушкін. Пісня про віщого Олега А. С. Пушкін завжди дуже цікавився історією свого народу. Із самого дитинства його знайомила з фольклором нянька Орися Родіонівна. Пушкіна копітко вивчав ле-эписи, праці по історії

Дуже зацікавила Пушкіна легенда про князя Олегу, що завив у Києві на початку X століття. Олег прославився народі завдяки своїй мудрості (не зрячи його називали ещим), військової доблесті. Князь уміло захищав свої вмли від набігів кочівників хазар, містив вигідні ія російських купців торговельні договори. Похід Олега на ареград теж був вдало завершений: “Твій щит на вратах Цареграда”. Народ любив свого князя, і про його доблесть і мудрість тадывались билини, пісні, легенди

Пушкін створив добуток “Пісня про віщого Олега”, дотримуючись традицій старовини. “Пісня…” написана all so ch. ru 2001 2005 в эрме билини й містить безліч застарілих зараз юв. Одним із центральн і самих значних виявляє-образ чарівника, зустрінутого Олегом у лісі. Старий удр і незалежний. Він не боїться князя, упевнений у своїй силі, едь його мова “правдивий і вільний”.

Чарівник тримається з |увством власного достоїнства, що не може не выз-ать поваги з боку князя Олега, що звернув-до віщого старця з питанням: “Що збудеться в житті з аой?” Олега цікавить, коли йому має бути вмерти “на ра-|ость сусідів-ворогів”, і він чекає відповіді. Чарівник повідав, що Олегу даний “незримий хоронитель”, тому його щадять “і пращ, і стріла, і лукавий кинджал”. Смерть же прийде до князя зовсім з іншого боку - від давнього вірного Гюевого товариша: “…

приймеш ти смерть від коня свого”. Олегу дуже не хочеться розставатися з улюбленим конем, однак він вірить мудрості “аматора богів”, йому вже не цин раз доводилося ворожити про свою долю перед похо-эм. Пушкіна теж був досить марновірною людиною | вірив у прикмети. Зі смутком прощається князь зі своїм конем, він довго 1адит його, тріпає по шиї. Строго-Настрого заповість Олег своїм слугам: Купайте, годуєте добірним зерном; Водою ключевою напуваєте. З тих пор пройшло багато часу. Кучері Олега “білі, як ранковий сніг”, і він згадує про свого друга-коні, запитує, чи здоровий той і де він зараз.

Відповідь приводить князя в отчаянье: “Давно вуж почив непробудним він сном”. Розстроєний Олег називає чарівника “брехливим, божевільним старим”, адже виходить, що той обдурив князя. Олег просить провести його до місця смерті коня й направляється туди разом із друзями й гістьми. Вони піднімаються високо на пагорб в. берега Дніпра

Наступивши на череп, князь прощається з бойовим товаришем: Спи, друг самотній! Твій старий хазяїн тебе пережив… Старий князь сміється над пророкуванням чарівника: Отож де таїлася погибель моя! Мені смертию кістка загрожувала! Він не зауважує, як З мертвої глави гробова змія, Сичачи, тим часом виповзала…

Змія вжалила князя Олега. Пророкування збулося. Тризною по загиблому князі завершується “Пісня про віщого Олега” - добуток, у якому А. С. Пушкін за допомогою яскравих образів створює мир минулого, втілюючи в них свої почуття й думки