“Повість минулих літ” - видатний історичний і літературний пам’ятник, що відбив становлення давньоруської держави, його політичний і культурний розквіт, а також, що почався процес, феодального дроблення. Створена в перші десятиліття ХII в., вона дійшла до нас у складі літописних зводів більше пізнього часу. Самі старші з них - Лаврентьевская літопис - 1377 р., Іпатіївська, стосовна до 20-м років ХV в., і Перший Новгородський літопис 30-х років ХIV в. У Лаврентьевской літопису “Повість минулих літ” продовжений північноросійським Суздальським літописом, доведеної до 1305 р., а Іпатіївський літопис, крім “Повісті минулих літ”, містить літопис Київську й Галицько-Волинську, доведену до 1292 р. Всі наступні літописні зводи ХV - ХVI вв. неодмінно включали у свій склад “Повість минулих літ”, піддаючи її редакційній і стилістичній переробці

Формування літопису Гіпотеза А. А. Шахматова Історія виникнення російського літопису залучала до себе увага не одного покоління росіян учених, починаючи з В. Н. Татищева. Однак, тільки А. А. Шахматову, що видається російському філологові, на початку нинішнього сторіччя вдалося створити найціннішу наукову гіпотезу про склад, джерела й редакції “Повести тимчасового років”.

При розробці своєї гіпотези А. А. Шахматов блискуче застосував порівняно- історичний метод філологічного вивчення тексту. Результати дослідження викладені в його роботах “Розвідки про найдавніші російські літописні зводи” (Спб., 1908) і “Повість минулих літ”, т. 1 (Пг., 1916). В 1039 р. у Києві заснували митрополію - самостійну церковну організацію. При дворі митрополита був створений “Найдавніший Київський звід”, доведений до 1037 р. Цей звід, припускав А. А. Шахматов, виник на основі грецьких перекладних хронік і місцевого фольклорного матеріалу. У Новгороді в 1036 р. створюється Новгородський літопис, на її основі й на основі “Найдавнішого Київського зводу” в 1050 р. виникає “Древній Новгородський звід”. В 1073 р. чернець Києво-Печерського монастиря Никін Великий, використовуючи “Найдавніший Київський звід”, склав “Перший Києво-Печерський звід”, куди включив також записи історичних подій, що происшли після смерті Ярослава Мудрого (1054).чернець Києво-Печерського монастиря Никін Великий, використовуючи “Найдавніший Київський звід”, склав “Перший Києво-Печерський звід”, куди включив також записи історичних подій, що происшли після смерті Ярослава Мудрого (1054).

На підставі “Першого Киево- Печерського зводу” і “Древнього Новгородського зводу” 1050 р. створюється в 1095 р. “Другий Києво-Печерський звід”, або, як його спочатку назвав Шахматов, “Початковий звід”. Автор “Другого Києво-Печерського зводу” доповнив свої джерела матеріалами грецького хронографа, Паремийника, усними оповіданнями Яна Вишатича й житієм Антонія Печерського. “Другий Києво-Печерський звід” і послужив основою “Повести тимчасового років”, перша редакція якої була створена в 1113 р. ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, друга редакція - ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром в 1116 р. і третя - невідомим автором - духівником князя Мстислава Володимировича

Перша редакція “Повести тимчасового років” Нестора основна увага в оповіданні про історичні події кінця ХI - початку ХII в. приділяла великому київському князеві Святополку Изяславичу, що вмер в 1113 р. Володимир Мономах, ставши після смерті Святополка великим київським князем, передав ведення літопису у свій вотчинний Видубицький монастир. Тут ігумен Сильвестр і здійснив редакторську переробку тексту Нестора, висунувши на перший план фігуру Володимира Мономаха. Не збережений текст першої Несторовой редакції “Повести тимчасового років” А. А. Шахматов реконструює у своїй роботі “Повість минулих літ” (т. 1-й). Другу редакцію, на думку вченого, найкраще зберегла Лаврентьевская літопис, а третю - Іпатіївська. Гіпотеза А. А. Шахматова, що настільки блискуче відновлює історію виникнення й розвитку початкового російського літопису, однак, поки залишається гіпотезою. Її основні положення викликали заперечення В. М. Істріна

Він уважав, що в 1039 р. при дворі митрополита-грека шляхом скорочення хроніки Георгія Амартола виник “Хронограф по великому викладі”, доповнений російськими звістками при дворі митрополита-грека шляхом скорочення хроніки Георгія Амартола виник “Хронограф по великому викладі”, доповнений російськими звістками. Виділені з “Хронографа” в 1054 р., вони склали першу редакцію “Повести тимчасового років”, а друга редакція створена Нестором на початку другого десятиліття ХII в. Гіпотеза Д. С. Лихачова Цікаві уточнення гіпотези А. А. Шахматова зроблені Д. С. Лихачовим. Він відкинув можливість існування в 1039 р. “Найдавнішого Київського зводу” і зв’язав історію виникнення літописання з конкретною боротьбою, що довелося вести Київській державі в 30 - 50-е роки ХI сторіччя проти політичних і релігійних домагань Візантійської імперії. Візантія прагнула перетворити російську церкву у свої політичні агентури, що загрожувало самостійності давньоруської держави

Домагання імперії зустрічали активна відсіч великокнязівської влади, що у боротьбі за політичну й релігійну самостійність Русі підтримували широкі маси населення. Особливої напруги боротьба Русі з Візантією досягає в сірий. ХI в. Великому князеві київському Ярославові Мудрому вдається високо підняти політичний авторитет Києва й Російської держави. Він закладає міцні основи політичної й релігійної самостійності Русі

В 1039 р. Ярослав домігся установи в Києві митрополії. Тим самим, Візантія визнала відому самостійність російської церкви, хоча на чолі її залишався митрополит-грек. Крім того, Ярослав домагався канонізації Ольги, Володимира й своїх братів Бориса й Гліба, убитих Святополком в 1015 р. Зрештою, у Візантії змушені були визнати Бориса й Гліба російськими святими, що з’явилося торжеством національної політики Ярослава. Шанування цих перших російських святих придбало характер національного культу, воно було пов’язане з осудом братовбивчих звад, з ідеєю збереження єдності Російської землі. Політична боротьба Русі з Візантією переходить у відкрите збройне зіткнення: в 1050 р.Політична боротьба Русі з Візантією переходить у відкрите збройне зіткнення: в 1050 р. Ярослав посилає війська на Константинополь на чолі зі своїм сином Володимиром. Хоча, похід Володимира Ярославовича й закінчився поразкою, Ярослав в 1051 р. зводить на митрополичий престол російського священика Іларіона

У цей період боротьба за самостійність охоплює всі області культури Київської Русі, у тому числі й літературу. Д. С. Лихачов указує, що літопис складався поступово, у результаті виниклого інтересу до історичного минулого рідної землі, і прагнення зберегти для майбутніх нащадків значні події свого часу. Дослідник припускає, що в 30 - 40-е роки ХI в. за розпорядженням Ярослава Мудрого був зроблений запис усних народних історичних переказів, які Д. С. Лихачов, умовно називає “Сказання про первісне поширення християнства на Русі”.

Pages: 1 2