Середина минулого сторіччя, містечко із претензійною назвою Санкт-Петербург… Америка, де ні фабрик, ні залізниць, ні класової боротьби, а замість цього серед будиночків з городами бродять кури… Благочестива провінція, де тітка Полли, що поодинці виховує Тома Сойера, не береться за різку, не підкріпивши свою тендітну строгість текстом зі священного писання… Вимоглива провінція, де діти навіть під час канікул продовжують зубрити вірші з Біблії в недільній школі… Небагата провінція, де незнайомий хлопчик, у будній день прогуливающийся в черевиках, виглядає нахабним чепуруном, якого Том звичайно ж не може не провчити. Тут дуже заманливо буває втекти зі школи й викуплятися в Міссісіпі, незважаючи на завбачливо пришитий тіткою Полли комір сорочки, і якби не зразковий тихоня Сид - зведений брат, що углядели-таки, що нитка на комірі перемінила колір, усе взагалі було б шите-крите

За цю витівку Тома чекає суворе покарання - йому має бути у свято білити забір. Але виявляється, якщо вселити знайомим хлопчиськам, що побілка забору - більша честь і рідкісна розвага, те можна не тільки зіпхнути роботу на інших, але ще й виявитися власником теперішньої скарбниці із дванадцяти алебастрових кульок, осколка синьої пляшки, пушки з котушки, нашийника без собаки, ключа без замка, скляної пробки без графина, мідної дверної ручки й рукоятки ножа…

Втім, людські страсті вирують усюди однаково: у маленьку церкву один раз входить велика людина - окружний суддя Тэчер, людина, що побачила світло, тому що прибув з Константинополя, що у дванадцяти милях від Санкт-Петербурга; а разом з ним з’являється його дочка Бекки - блакитнооке янголятко в білому платтячку й вишитих панталончиках… Спалахує любов, обпалює ревнощі, за нею розрив, смертельна образа, потім полум’яне примирення у відповідь на шляхетний учинок: учитель дубасить Тома за книгу, що ненавмисно розірвала Бекки. А між образою й примиренням у пориві розпачу й безнадійної образи можна піти в пірати, сколотивши зграю шляхетних шибеників з місцевого безпритульника Гекльберри Фіна, з яким гарним хлопчикам настрого забороняється водитися, і ще одного приятеля, уже із пристойної сім’ї

Хлопчиська упоительно проводять час на лісистому острові Джексона неподалік від рідного Санкт-Петербурга, грають, купаються, ловлять неймовірно смачну рибу, уплітають яєчню із черепахових яєць, переживають жахливу грозу, віддаються розкішним порокам, начебто паління саморобних трубок з маїсу… Але із цього хлоп’ячого раю піратів починає тягти назад до людей - навіть маленького бродяжку Гека. Тім із працею вмовляє друзів дотягти до запаморочливої сенсації - з’явитися, можна сказати, на власні похорони, на заупокійну службу по їх же зниклим без звістки душам. До Тома, на жаль, із запізненням доходить вся жорстокість їхньої захоплюючої витівки…

А на тлі цих порівняно безневинних катаклізмів розвертається нежартівлива кривава трагедія. Як відомо, самий вірний засіб вивести бородавки - уночі відправитися на свіжу могилу поганої людини з дохлою кішкою, і коли за ним з’являться чорти, жбурнути їм вслід закоцюблу кішку зі словами: «Чорт за мерцем, кіт за чортом, бородавки за котом, - отут та й по всьому, всі троє геть від мене!» Але замість чортів з’являються із бляшаним ліхтарем молодий доктор (у благочестивій Америці важкувато іншим способом розжитися трупом навіть для медичних цілей) і два його помічники - необразливий недотепа Мефф Поттер і мстивий метис Індіанець Джо. Виявилося, Індіанець Джо не забув, що в будинку доктора п’ять років тому його виштовхнули з кухні, коли він просив поїсти, а після того як він заприсяг відплатити хоч через сто років, його ще й посадили у в’язницю за бродяжництво. У відповідь на піднесений до його носа кулак доктор збиває метиса з ніг, напарник Індіанцеві Джо заступається за нього; у бійці, що зав’язалася, доктор оглушає Меффа Поттера дошкою, а Індіанець Джо вбиває доктора ударом ножа, загубленого Меффом Поттером, і потім вселяє йому, що це він, Поттер, у нестямі вбив доктора. Бедный Поттер усьому вірить і благає Індіанця Джо нікому про це не розповідати, але закривавлений ніж Меффа Поттера, забутий на цвинтар, усім представляється незаперечним доказом. Показання Індіанця Джо довершують справу. До того ж хтось бачив, як Мефф Поттер умивався - із чого б це?

Лише Том і Гек могли б урятувати Меффа Поттера від шибениці, але в жаху перед «індійським дияволом» вони клянуться один одному зберігати мовчання. Терза_ совістю, вони відвідують Меффа Поттера у в’язниці - просто підходять до заґратованому вікну маленького відокремленого будиночка, і старовина Мефф дякує їм так зворушливо, що борошна совісті стають зовсім нестерпними. Але у фатальну мінуту, уже під час суду Том героїчно розкриває правду: «А коли доктор вистачив Меффа Поттера дошкою по голові й той упав, Індіанець Джо кинувся на нього з ножем і…»

Трах! Зі швидкістю блискавки Індіанець Джо підхопився на підвіконня, відіпхнув пытавшихся удержати його й був такий

Дні Том проводить блискуче: подяка Меффа Поттера, загальне замилування, похвали в місцевій газеті - деякі навіть пророкують, що він буде президентом, якщо тільки його не повісять доти. Однак ночі його виконані жаху: Індіанець Джо навіть у снах загрожує йому розправою

Гноблений тривогою, Том все-таки затіває нову авантюру - пошуки скарбу: чому б під кінцем якої-небудь гілки старого засохлого дерева, у тім самому місці, куди тінь від її падає опівночі, не розкопати напівзгнилу скриню, повна діамантів?! Гек спочатку віддає перевагу доларам, але Том роз’ясняє йому, що діаманти йдуть по доларі штука, не менше. Однак під деревом їх осягає невдача (втім, можливо, перешкодили відьми). Куди надійніше поритися в кинутому будинку, де по ночах у вікні миготить блакитний вогник, а виходить, і примара недалеко. Але адже примари вдень не розгулюють! Правда, друзі ледве було не влипли в лихо, відправившись на розкопки в п’ятницю. Однак, вчасно спохватившись, вони провели день, граючи в Робін Гуда - найбільшого з людей, коли-або жили в Англії

У благоприятствующую кладоискательству суботу Том і Гек приходять у страшний будинок без стекол, без підлоги, з напіврозваленими сходами, і, поки вони обстежать другий поверх, скарб унизу дійсно - об чудо! - знаходять невідомий бурлака й - об жах! - Індіанець Джо, що знову з’явився в містечку під видом глухонімого іспанця. Вистежуючи «іспанця», Гек запобігає ще один жахливий злочин: Індіанець Джо хоче скалічити багату вдову Дуглас, покійний чоловік якої, будучи суддею, у свій час велів усипати йому батогів за бродяжництво - немов якому-небудь негрові! І за це він хоче вирізати ніздрі вдові й обрубати їй вуха, «як свині». Подслушавший жахливі погрози, Гек призиває допомога, але Індіанець Джо знову безвісти ховається

Тим часом Том відправляється на пікнік зі своєї улюбленої Бекки. Досхочу повеселившись «на природі», діти забираються у величезну печеру Мак-Дугала. Оглянувши вже відомі чудеса, що носили вигадливі назви «Собор», «Палац Аладдина» тощо, вони забувають про обережність і губляться в бездонному лабіринті. Усьому провиною виявилися сонмища кажанів, які ледь не згасили закоханим дітям їхні сальні свічі, залишитися в темряві - це був би кінець! - а потім ще довго гналися за ними по всі нових і нових коридорах. Тім як і раніше повторює: «Все отлично», але в його голосі Бекки чує: «Усе пропало». Тім намагається кричати, але тільки луна відповідає гаснучим глузливим реготом, від якого стає ще страшнее. Бекки гірко дорікає Тома за те, що він не робив оцінок. «Бекки, я такий ідіот!» - кається Том. Бекки в розпачі ридає, але коли Том починає проклинати себе, що своїм легкодумством погубив її, вона бере себе в руки й говорить, що винувато нітрохи не менше його. Тім задуває одну зі свічок, і це теж виглядає зловісно. Сили вже на результаті, але сісти - значило б приректи себе на вірну смерть. Вони ділять залишки «весільного пирога», що Бекки збиралася покласти під подушку, щоб вони побачили один одного в сні. Тім уступає Бекки більшу частину

Залишивши знесилену Бекки в підземного струмка, прив’язавши мотузку до виступу скелі, Том обшарює доступні йому коридори й - натикається на Індіанця Джо зі свічею в руці, що, до його полегшення, сам кидається навтьоки. Зрештою завдяки мужності Тома діти все-таки вибираються назовні в п’яти милях від «Головного входу».

Суддя Тэчер, сам змучений безуспішними пошуками, віддає розпорядження надійно замкнути небезпечну печеру - і тим самим, не відаючи того, прирікає Індіанця, що ховався там, Джо на болісну смерть, - заодно створивши в печері нову визначну пам’ятку: «Чашу Індіанця Джо» - поглиблення в камені, у якому нещасний збирав краплі, що падали зверху, по десертній ложці в добу. На похорони Індіанця Джо народ з’їхався з усією округи. Люди привозили із собою дітей, їжу й випивку: це було майже таке ж задоволення, як якби прославленого лиходія на їхніх очах підняли на шибеницю

Pages: 1 2