В образах Ольги й Тетяни А. С. Пушкін втілив два найпоширеніші типи жіночих національних характерів. Поет художньо виразно підкреслює несхожість, різницю сестер Ларіних, аж ніяк, однак, не протиставляючи їхній один одному: вони зовсім не антиподи, просто зовсім різні психологічні типи. Вірний життєвій правді А. С. Пушкін, описуючи сприйняття Тетяною від’їзду сестри із чоловіком, свідчить, що його улюблена героїня, незважаючи на повну, здавалося б, поглощенность у думці про свої любовні безладдя, щиросердечний хаос, дуже болісно переносить розставання з Ольгою («…смертною блідістю покрилася її сумна особа», «…і серце рветься навпіл»):

И от одна, одна Тетяна!

На жаль! подруга стількох років,

Її голубка молода,

Її повірниця рідна,

Судьбою вдалину занесена,

З нею назавжди розлучена

Спільність дитячих вражень, забав, дорослішання, дівочих мріянь зв’язують їх прочнее, чим роз’єднує духовна несхожість, різниця й щиросердечна сприйнятливість

Зовнішність Ольги і її характер автор описує досить коротко, не дуже виразно. Він малює вигляд писаної красуні з усіма традиційними атрибутами, без найменшої вади:

…Ока, як небо блакитні

Посмішка, локони лляні,

Движенья, голос, легкий стан…

Настільки ж бездоганний, безконфліктний, затишний і її внутрішній мир - мир гармонічний у межах сприйманого органами почуттів і не прагнучий за ці межі:

Завжди скромна, завжди слухняна,

Завжди як ранок веселий,

Як життя поета простодушне,

Як поцілунок любові милий…

Цей доконаний образ, що нібито зійшов з календаря або барвистого плаката, живаючи ілюстрація батьківських подань про ідеальну, ґречну, слухняну дитину («Безневинної принадності повна, в очах батьків, вона цвіла, як конвалія потаєний…») представляється надто насиченим чеснотами й достоїнствами, приторно солодким, щоб повірити в щирість авторського замилування. Достаток розхожих і барвистих епітетів і порівнянь насторожує схованою іронією й підступом. І поет підтверджує припущення уважного читача:

…але будь-який роман

Візьміть і знайдете, вірно

Її портрет: він дуже милий,

Я колись сам його любив,

Але набрид він мені безмірно.

А. С. Пушкін відплачує належне класичної правильності рис і дитячої безтурботності душі героїні, але він уже духовно переріс юнацьке захоплення подібними образами, що часто зустрічалися в любовній ліриці поета. Тому хоча автор і таки поблажливий до Ольги, однак нещадно критичний погляд Онєгіна в певній мері виражає й об’єктивне відношення поета:

У рисах в Ольги життя немає.

Точнісінько у Вандиковой Мадоне:

Кругла, червона особою вона,

Як цей дурний місяць

На цьому дурному небокраї

Онєгін відразу виділив із двох сестер Тетяну, оцінивши оригінальність, натхненність її вигляду, складність і напруженість щиросердечного життя героїні. Пушкіна споконвічно підкреслює несхожість сестер як зовні, так і внутрішньо:

Отже, вона звалася Тетяною

Ні красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум’яної

Не залучила 6 вона очей

Дика, сумна, мовчазна,

Як лань лісова боязка,

Вона в сім’ї своєї рідний

Здавалася дівчинкою чужий

Зовнішність своєї улюбленої героїні автор передає опосередковано, у порівнянні з виглядом Ольги, виражаючи цим вторинність фізичного стосовно духовного, підкреслюючи, що тільки озаренность особи духовним вогнем робить його прекрасним. Тетяна любить і чудово почуває природу, вона живе просто й природно, у повній гармонії зі сходами й заходами, з холодною красою зими й пишним оздобленням осіни. Природа харчує її духовний мир, сприяє відокремленій мрійності, зосередженості на рухах своєї душі, простоті й природності поводження. Забавам і розвагам однолітків вона воліє «страшні оповідання зимою в темряві ночей», барвистого, повні глибокого, таємничого змісту народні пісні й обряди

Тетяна увлеченно читала сентиментальні романи, щиро співпереживаючи їхнім героям, захоплюючись високим розжаренням їхніх почуттів. І коли прийшла настав час закохатися, вогонь її любові спалахнув яскравим, невгасимим полум’ям: його харчували й романтичні почуття улюблених персонажів, і неутолимий жар самотньої, прагнучої до високого спілкування душі, і цілісність і глибина цієї самобутньої, органічної натури, викоханої загадковими романтичними образами усної народної творчості. Як щиро, безпосередньо виражає Тетяна сумбур своєї душі, глибину почуттів, як природно передає зніяковілість і сором, надію й розпач у листі до Онєгіна:

Навіщо ви відвідали нас?

У глухомані забутого селенья

Я ніколи не знала б вас,

Не знала б гіркого мученья…

Іншої!.. Ні, нікому на світі

Не віддала б серця я!

Те у вишнем призначено раді…

Те воля неба: я твоя…

Я чекаю тебе: єдиним поглядом

Надії серця оживи

Иль сон важкий перерви,

На жаль, заслуженим докором!

И Тетяна виявилася вірна своєї першої і єдиної любові («И в самітності жорстокому сильніше пристрасть її горить, і про Онєгіна далекому їй серце голосніше говорить…»), на відміну від Ольги, що дуже незабаром утішилася в заміжжі («Мій бедний Ленский! знемагаючи, не довго плакала вона, На жаль! Наречена молода свого суму не вірний»). Правда, доля розпорядилася так, що Тетяна стала дружиною іншого, але в цьому не її вина. Молода жінка відкидає любов Онєгіна через вірність підвалинам убраної з дитинства народної моралі, небажання зруйнувати життя люблячої її людини. У цьому неї життєва драма

Рішуче, з достоїнством відкидає Тетяна запізніле визнання Онєгіна, затверджуючи, що чеснота, честь, почуття боргу, моральні обов’язки дорожче любові:

Я вийшла заміж. Ви повинні,

Я вас прошу, мене залишити;

Я знаю: у вашім серці є

И гордість і пряма честь

Я вас люблю (до чого лукавити?),

Але я іншому віддана;

Я буду століття йому вірна

А. С. Пушкін в «Євгенію Онєгіні» намалював нам два несхожих, але, безсумнівно, знакомих нам по життю жіночих характеру. Зрозуміло, характер Ольги зустрічається частіше, але й з образом Тетяни, може бути, не настільки яскравим у тих або інших проявах, ми обов’язково зштовхнемося на життєвому шляху

Дуже образно і яскраво визначив подібність і розходження двох жіночих характерів у романі И. А. Гончарів: «…характер позитивний - пушкінська Ольга - і ідеальний - його ж Тетяна. Один - безумовно, пасивне вираження епохи, тип, що відливається, як віск, у готову, пануючу форму. Іншої - з інстинктами самосвідомості, самобутності, самодіяльності. Тому перший ясний, відкритий, зрозумілий відразу… Інший, навпроти, своєрідний, шукає сам свого вираження й форми, і тому здається примхливим, таємничим, малоуловимим».

Картину життя російського суспільства періоду, що передував повстанню декабристів, поет зобразив у своєму романі зі справді енциклопедичною насиченістю. Недарма В. Бєлінський назвав роман «енциклопедією російського життя». Важливе місце в системі образів роману займають жіночі образи

Головною героїнею роману є Тетяна Ларіна. У ній автор розвив російський жіночий характер, створений Жуковським у баладі «Світлана». Про зв’язок цих двох характерів говорить розмова Онєгіна з Ленским:

- Скажи: яка Тетяна?

- Так та, котра смутна

И мовчазна, як Світлана

Про Світлану автор згадує й в епіграфі до п’ятого главі роману: «ПРО, не знай цих страшних снів, ти, моя Світлана». Сни дівчин дуже близькі по змісту. Близькість до народу, росіянинові світорозумінню, а також щирість, щирість, безпосередність ріднять Тетяну зі Світланою, героїнею балади Жуковського «Світлана» (1813).

Високо оцінив образ Тетяни й критик В. Г. Бєлінський: «Великий подвиг Пушкіна, що він перший у своєму романі поетично відтворив російське суспільство того часу й в особі Онєгіна й Ленского показав його головну, тобто чоловічу, сторону; але чи не вище подвиг нашого поета в тім, що він перший поетично відтворив, в особі Тетяни, росіянку жінку». Критик підкреслює цілісність натури героїні, її винятковість у суспільстві. У той же час Бєлінський звертає увагу на те, що образ Тетяни виявляє собою «тип російської жінки».

Сам автор роману так виражає відношення до своєї героїні: «Я так люблю Тетяну милу мою», «Тетяни милої ідеал», «Тетяна, мила Тетяна». Пушкіна увесь час підкреслює відсутність у ній чорт, якими постійно обдаровують своїх героїнь автори класичних і сентиментальних добутків: краса, поетичне ім’я. Автор прямо говорить:

Ні красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум’яної

Не залучила б вона очей

Це ж підкреслюється в останній главі роману, де Тетяна - петербурзька знатна дама, «байдужа княгиня, незлочинна богиня розкішної, царственої Неви», «законодавиця зал». І при цьому Пушкін зауважує:

Pages: 1 2

Збережи - » Образи Ольги й Тетяни Ларіних як типи жіночих національних характерів . З'явився готовий твір.