Щільність і розміщення населення. Бангладеш належить до числа самих густонаселених країн миру (середній показник щільності населення - 873 чоловік на 1 кв. км). Найвища щільність відзначена в областях Дакка й Читтагонг (1017 чоловік на 1 кв. км). У приміських зонах Дакки, Нараянганджа, Читтагонга й Кхулни цей показник перевищує 1550 чоловік на 1 кв. км. Найнижча щільність населення в горах (в окрузі Гірський Читтагонг 78 чоловік на 1 кв. км в 1991), а також у прибережних районах округів Кхулна й Патуакхали (300-350 чоловік на 1 кв. км). В округах Динаджпур на північно-заході й Силхет на північному сході країни в 1991 налічувалося менш 400 чоловік на 1 кв. км.

Національний і конфесіональний склад населення й мова. У Бангладеш переважають бенгальці. Їхню етнічну основу склали переважно индоарийские племена. Монголоїдні народності зосереджені в деяких східних округах. Бенгальська мова, що входить в индоарийскую язикову групу, виникла на базі санскриту, пракритів і впали й згодом зазнав впливу від арабської, перської й англійської мов. Бенгальська мова перемінила англійський як державну мову, хоча останній використовується в державних установах, ділових колах і в навчальних закладах

В 1947, коли колоніальна Індія була розділена на Індію й Пакистан, територія сучасної Бангладеш стала Східним Пакистаном. Там переважали мусульмани, а індусів було ок. 20%. Основною мовою членів обох конфесій був бенгальський. Після 1947 у межі Східного Пакистану кинулися майже 700 тис. мусульман з областей, що ввійшли до складу незалежної Індії, переважно із Західної Бенгалії й Ассаму (в основному бенгальці) і з Бихара й Уттар-Прадеша (урдуязичное населення). Однак всіх переселенців із двох останніх провінцій часто стали поєднувати під збірною назвою «бихари». Уже наприкінці 19 в. для роботи на чайних плантаціях Силхета приїхало багато немусульман, переважно представників нечисленних народів, з Орисси й інших частин Британської Індії. Перепис 1961 показала, що більше 6 млн. жителів Бангладеш народилися за її межами. Бихари, чисельність яких в 1971 перевищувала 600 тис. чоловік, працювали насамперед на промислових підприємствах у містах. Під час громадянської війни 1971 багато хто бихари зайняли пропакистанскую позицію й спровокували недоброзичливе відношення з боку бенгальців. Війна змусила кілька мільйонів жителів , головним чином бенгальців-немусульман, виїхати в Індію, хоча згодом багато біженців повернулися в Бангладеш. З національних меншостей древнім населенням країни вважають народностей, що живуть у горах, що сумарно нараховують ок. 500 тис. чоловік. У культурному й у ряді випадків в антропологічному відношенні вони пов’язані з тими етносами, частково монголоїдних корінь, які живуть у сусідніх піднесених областях Індії й Мьянми. Головні із цих меншостей - чакма, могх і типпера, або трипура, серед інших - мру, куки, лушеи й кхьянг. Більшість із них сповідає буддизм, хоча деякі, наприклад типпера, ставляться до индуистам. У західній Бангладеш невеликими групами розселені сантали

У колоніальний період населення гірського Читтагонга було законодавчо захищене від експансії жителів з низинних рівнин. Після 1947 міграційний потік у піднесені райони помітно підсилився. Як відповідна реакція горці висунули вимогу про захист їхніх інтересів і наданні їм реальної автономії. У даному зв’язку часто виникали хвилювання, що перемінялися переговорами. У грудні 1997 була досягнута офіційна домовленість про обмеження міграції населення в гірські райони Читтагонга й розширенні їхніх повноважень при дозволі місцевих проблем

Міста. Урбанізація до 1960-х років протікала повільно. В 1961 лише 5% усього населення було зосереджено в центрах чисельністю не менш 5 тис. чоловік. Тільки три з них - Дакка, Читтагонг і Нараянгандж, росшие активніше інших, - перевершили 100-тисячний рубіж. Але в 1960- 1970-х роках процес урбанізації прискорився, так що в середині 1990-х років городянами значилося майже 18% жителів країни. Населення Дакки виросло за 1951-1961 на 64% (до 362 тис. чоловік), а за 1961-1991 ще на 411% (до 1850 тис. чоловік). В 1991 воно склало в офіційних міських границях 3839 тис. чоловік. Столичне місто Дакка займає зручне положення в найбільш родючій частині країни й на перетинанні водних торговельних шляхів

В 17 в. Читтагонг був португальським торговельним аванпостом, найважливішим на узбережжя Бенгальської затоки. Зараз це головний промисловий центр країни. Його населення збільшилося за 1961-1991 з 364 тис. до 2348 тис. чоловік (разом із пригородами). Раніше благополуччя міста залежало від Ассамо-Бенгальської залізниці, що зв’язувала порт зі столицею й внутрішніми й північними районами країни й Індією

Серед інших великих міст, що розвиваються, виділяються Нараянгандж - ведучий центр по виробництву джутових товарів, що нараховує 296 тис. чоловік (1991), Кхулна (1002 тис. чоловік разом із пригородами) - теж центр джутової промисловості, Чална (731 тис. чоловік) - другий по значимості порт країни

Pages: 1 2