“Дарунок даремний дарунок випадковий,

Життя, навіщо ти мені дана?”

Наш мир різноманітний і непізнаваний. Він ніколи не утомлюється дивувати, жахати й радувати нас. Виродки, збоченці, генії - кого тільки немає. У кожного свій шлях. Але іноді природа обирає людину по невідомим нам відмінностям і наділяє його всім. І він геній, “сонце” людства. Він зігріває всіх. Правда, невідомо, чим людство відплатить йому, але це питання долі. Як правило, такі люди живуть недовго, але повно, яскраво й устигають залишити слід у світі. Напевно, Ісус Христос був самим яскравим прикладом такого ” сонця-людини”. Важко мені відповістити на запитання, є чи бог ні, але я впевнена, що була велика, геніальна людина, що дала нам так багато добрих правил (заповідей), за - гадавший загадку життя, що створив нову свідомість. За це люди вбили його, він умирав у мученнях.

Пушкін, з одного боку, унікальна обдарована людина, але з іншого боку, це така ж людина, як і ми все. Приємно почувати, що ти людина, вона був людиною, Элвис Пресли була людина, Ісус Христос і Будда теж були людьми, що ми частки єдиного цілого. Якщо людині не дане чогось, то обов’язково повинне бути дане щось інше. Головне - знайти це в собі.

Пушкін любив свій дарунок, вірші були його життям. Всі свої почуття й думки він виражав у своїх віршах. Маючи високий духовний талант, він також мав і більші плотські бажання. Мені здається, так задумано природою для рівноваги. Пушкіна любив жінок, любив вино, безупинно брав участь у дуелях. Він любив життя, і життя любило його.

Його вірші рідко були політично спрямованими або про повсякденні теми. Пушкіна був “абсолютним” романтиком. Але як з таким дарунком створювати красу не бути ім. Такій людині, як Пушкін, не призначений було стати політиком, радянським письменником. Він був далекий цього.

…Я сміло почуття виражаю

Мовою серця говорю…

Його земний мир полягав як тільки в бажаннях плоті. А свої проблеми з монархом і урядом Пушкін мав лише через свою волелюбність, дотепності й глузування, що жила в ньому. Сучасна молодь (у тому числі і я) виразилася б у цьому випадку - “приколист”.

Пушкін був некрасивий, ласий на “жіночі ніжки”, нескладний, поганий у розмові, але імпульсивний, екстравагантний, емоційний і ТАЛАНОВИТИЙ. За його талант люди прощають і забувають всі його недоліки. Багато хто зображують Пушкіна ідеальною людиною, навіть надлюдиною. Але саме прекрасне, як я вже говорила вище, що він звичайний людиною. І за це, мені здається, його треба поважати ще більше. Без його пристрасті, любвеобильности його вірші були б порожні. Це були б холодні вірші.

Мене зацікавило твір Пушкіна “Гавриилиада”. Прочитала я цей добуток випадково, адже в шкільній програмі його ні, а на вивчення всього Пушкіна часу немає. Просто погляд як би наткнувся на назву й, згадавши, що на нього є пародія в “Дванадцяти стільцях”, із цікавості я прочитала “Гавриилиаду”. Спочатку я просто не повірила, що цей пушкінський добуток. Те, що обрано з добутків у шкільну програму, не дає можливості довідатися Пушкіна добре, з усіх боків, можливості об’єктивно судити про нього. От чому я була так уражена. Але переглянувши збірники його віршів і почитавши про нього записки сучасників, я зрозуміла, що він на це цілком здатно. Хоча й не точно відомо, що це його добуток, я впевнена, що його.

Але це нормально. Пушкіна - син природи, квітка, що перетворилася в плід нашого миру. І як щирий син своєї матері, що виховала його з любов’ю до життя, що дала безцінний талант, Пушкіна зберігав вірність їй. І тому, що чекала від нього природа, що дала йому, він усе робив і використовував. У цьому змісті Пушкін був слухняним сином. Адже саме тому він був такий жагучий, “натуральний”, без обману людин.

По-моєму, самі прекрасні вірші Пушкіна про природу й про любов. І ці теми найчастіше зливаються в одну й звучать дуетом у поезії Пушкіна.

Сумовита пора! Очей очарованье!

Приємна мені твоя прощальна врода -

Люблю я пишне природи увяданье,

У багрець і в золото одягнені ліси, …

… І забуваю мир - і в солодкій тиші

Я солодко приспаний моїм воображеньем,

И пробуджується поезія в мені…

…І думки в голові хвилюються у відвазі,

И рими легені назустріч їм біжать,

И пальці просяться до пера, перо до паперу,

Мінута - і вірші вільно потечуть. …

(з “Осені”)

Природа давала йому вдохновенье. Пушкіна любив осінь. Це багато чого говорить про нього. Мало хто із простих обивателів любить осінь. Ми не любимо її, тому що боїмося зів’янення, смерті. Пушкіна не боявся. Напевно, він знав, що буде жити вічно в серцях людей “Я пам’ятник спорудив собі нерукотворний…”. Гармонія й природа не знають смерті. Пушкіна був частиною їх, він був втіленням життя. Мені здається, він умер насильницькою смертю, тому що просто не міг умерти природної, “своєю” смертю. Природа, мати його, не посмітила б відняти в нього життя. І тільки саме некрасивій і прекрасне у своїй добрій жорстокості утвір її могло це зробити. Це - людина. Пушкіна, дійсно, любив життя.

Добра рада.

Давайте жити й веселитися,

Давайте жизнию грати,

Нехай чернь сліпа метушиться,

Не нам божевільної наслідувати.

Нехай наша вітряна младость

Потоне в млості й провині,

Нехай радість, що змінює

Нам посміхнеться хоч у сні.

Коли ж юність легким димом

Умчить веселощі юних днів,

Тоді в старості отымем

Усе, що отымется в їй.

Пушкін не міг постаріти, він не міг стати старим. Деякі люди народжуються старими, а Пушкін не зміг би стати ім. Я рада, хоч це й кощунственно звучить, що Пушкін не став старим. Який він був би в старості? Змінився б він? Скорився б людським законам? Я не хочу цього знать. Для мене Пушкін - вічно молодий, юний і геніальний. Генії не старяться, їм далекі людські закони. Я дивуюся, чому вони не вміють літати. Видимо, природі хочеться дотримати хоч якихось пристойностей. Мені вас не жаль, року весни моєї,

Минулі в мріях любові даремної,

…..

Прийдіть знову, року моєї весни!

…Мені дорого любові моєї мученье -

Пускай умру, але нехай умру люблячи!

(”Бажання”)

… Ледь дихаючи, у хворобливому боренье,

Скажу я вам “Про други! я любив!…”

И тихий дух умре в изнеможенье…

Мене просто вражає як Пушкіна “сіру” дійсність перетворює в казку. Сама звичайна історія в його віршах звучить немов пісня, мрія, мрія. Його гарний склад має силу перетворення. Пушкіна немов чарівник змахне пером, як чарівною паличкою, і відбувається чудо - з’являються прекрасні вірші, чарівні наспіви, які проникають у душу, у серце кожного. Вірші Пушкіна зціляють, дають життя. Недарма Тетяна з “Євгенія Онєгіна”, по визнанню його самого, жила власним життям. Адже персонажі цього великого поета всі живі. Російська мова, напевно, найрізноманітніша жива мова у світі, у віршах Пушкіна стає “живою водою”. Це непередавано. Кожний повинен відчути це сам. Дорогоцінний дарунок зроблений російським людям. Адже якщо перевести на інші мови пушкінські вірші, вони всі втрачають. Неросійській людині важко пізнати Пушкіна. Долі було завгодно, щоб він був російською людиною, і це щастя для нас. Цікаво, який би був Пушкін у наш час. Напевно, він не подвластен впливу часу. Тільки б зовнішня оболонка змінилася, але вона не важлива. Як говорив Антуан де Сент-Екзюпері важливо те, що не можна побачити очами.

Іноді я уявляю собі, що на кожній зірці в небі живе яка-небудь велика людина. Деякі з них уже народилися, деяким тільки має бути народитися. І Пушкін живе на одній із зірок. Якщо в безхмарну ніч подивитися на небо, то можна уявити собі його там, що пише свої безсмертні вірші. У цей момент можна відчути вічність. Іноді, коли я хочу зрозуміти якого - нибудь видатної людини, я представляю його зірку. Адже кожна зірка схожа на свого “жителя”. Тому що я зараз пишу про Пушкіна, то в одну з березневих ночей я подивилася на небо й спробувала побачити його зірку. Але це дуже складно, адже найважливіший і істотне не побачити очами. Тому що ж тоді відрізнити від мільярдів інших зірок потрібну мені зірку. Тоді я закрила очі й спробувала знайти її серцем. Я знайшла неї. Вона була не дуже ярка, але більша, світла й дуже гарна. Оскільки вона була більша, то я не відразу побачила його. Я знайшла Пушкіна в моря. Він саме хотів стати хвилею, щоб краще зрозуміти її й написати про неї. На піску біля моря стояв стіл, завалений паперами. На ньому також були чорнило й пір’я. По всій зірці витали різні образи. Я побачила Руслана й Людмилу, Пророка, гарних жінок.

Pages: 1 2

Збережи - » Мій Пушкін (2) - твір по творчості А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.