Дерева сплять. Я це бачив. До останніх хвилин каштан утримував листи - засохлі, зморщені, але еше живі. До останніх хвилин він чекав сонячного променя. Не можна кинути купу жовтих листів напризволяще, у бруд. До останніх хвилин він чекав, борючись із осінню, - і дочекався сонця…

…Морозний ранок. Каштан засипав. А листи - зморщені, що засихають, усе ще були живі. «До наступної весни», - співав листок, залишаючи гілку, і плавно сковзав униз, подбадриваемий променями сонця. Куди не глянь - усюди летять листи, блискаючи сонцем, усюди летять нитки, з яких тчуться перші по-справжньому осінні килими. Листопад…

Дерева - як люди. Навесні - народження листів, життя, улітку - розквіт і радість, восени - сон похмурий і ностальгічний, і зрідка- прощальний сонячний промінь, остання радість, а після її не шкода залишати оболонку й летіти нагору. Куди? Листопад… А ввечері - зірки, а ввечері - небо: не чорне, але іншого кольорів. І кольори неба за день міняється, як пори року. Ранком - світло-блакитний, удень - сліпучий-синій, Блакитний, а ввечері - темно-синій з рожевою облямівкою, як чаша, і із цієї чаші ллється на нас життя й все гарне. Уночі кольори - синювато^-чорний із зірками. От і пройшов перший день листопаду