Перший день Декамерона, «у продовження коею, після того як автор повідомить, по якому приводі зібралися й про чем. говорили між собою особи, які будуть діяти далі, ті, що зібралися в день правління Пампинеи тлумачать про те, що кожному більше по душі»

В 1348 р. Флоренцію «відвідала згубна чума», загинуло сто тисяч чоловік, хоча до цього ніхто й не припускав, що в місті стільки жителів. Розпалися родинні й дружні зв’язки, слуги відмовлялися служити панам, мертвих не ховали, а звалювали в ями, вириті на церковні цвинтарях

И от у самий розпал лиха, коли місто майже спорожніло, у храмі Санта Марія Новела після божественної літургії зустрілися сім молодих жінок від вісімнадцяти до двадцяти восьми років, «зв’язані між собою дружбою, сусідством, спорідненням», «розважливі, родовиті, гарні, ґречні, чарівні у своїй скромності», усе в приличествующих «похмурому часі жалобних одягах». Не повідомляючи щоб уникнути кривотолков їхніх щирих імен, атвор називає їх Пампинеей, Фьяметтой, Филоменой, Емілією, Лауреттой, Нейфилой і Элиссой - відповідно до їх щиросердечними якостями

Нагадавши, як багатьох юнаків і дівчин віднесла страшна чума, Пампинея пропонує «благопристойним образом вийти в заміські маєтки й заповнити дозвілля всякого роду розвагами». Покинувши місто, де люди чекаючи своєї смертної години зрадилися похоті й розпусті, вони відгородять себе від неприємних переживань, притім що самі будуть поводитися морально й гідно. У Флоренції їх ніщо не тримає: всі їх близькі загинули

Дами схвалюють думка Пампинеи, і Филомена пропонує запросити із собою чоловіків, тому що жінці важко жити своїм розумом і ради чоловіка їй украй необхідні. Їй заперечує Элисса: мов, у цей час важко знайти надійних супутників - близькі частиною вмерли, частиною роз’їхалися хто куди, а звертатися до чужого непристойно. Вона пропонує шукати інший шлях кспасению.

Під час цієї розмови в церкву входять троє молодих людей - Панфило, Филострато й Дионео, всі миловидні й виховані, молодшому з яких не менш двадцяти п’яти років. У числі оказавшихся в церкві дам їсти і їх улюблені, інші складаються з ними в спорідненні. Пампинея відразу пропонує запросити саме їх.

Нейфила, залившись фарбою зніяковілості, висловлюється в тому розумінні, що юнаки гарні й розумні, але закохані в деяких присутніх дам, і це може кинути тінь на їхнє суспільство. Филомена ж заперечує, що головне - чесно жити, а інше прикладеться

Молоді люди раді запрошенню; умовившись про усім, дівчини і юнаки в супроводі служниць і слуг на наступний же ранок залишають місто. Вони прибувають у мальовничу місцевість, де коштує прекрасний палац, і розташовуються там. Слово бере Дионео, сам веселий і дотепний, пропонуючи розважатися як кому завгодно. Його підтримує Пампинея, що пропонує, щоб хтось був у них за головного й думав про пристрій їхнього життя й звеселяннях. А щоб кожний пізнав і турботи, і радості, пов’язані з верховенством, і щоб нікому не було завидно, варто покладати цей почесний тягар по черзі на кожний. Першого «володаря» вони оберуть всі разом, а наступних щораз перед вечернею буде призначати той, хто в цей день був володарем. Все единодушно обирають Пампинею, і Филомена покладає їй на голову лавровий вінок, що протягом наступних днів служить знаком «верховенства й королівської влади».

Віддавши слугам необхідні розпорядження й попросивши всіх утримуватися від повідомлення неприємних новин, Пампинея дозволяє всім розійтися; після вишукано сервірованого сніданку все приймаються співати, танцювати й грати на музичних інструментах, а потім лягають відпочити. О третій годині, піднявшись від сну, усе збираються в тінистому куточку саду, і Пампинея пропонує присвятити час оповіданням, «тому що один оповідач здатний зайняти всіх слухачів», дозволяючи в перший день розповідати «про те, що кожному більше по душі». Дионео просить для себе права щораз розповідати історію за своїм вибором, щоб побавити суспільство, що утомилося від зайвого міркування, і це право одержує

Перша новела Першого дня (оповідання Панфило)

Часто, не вирішуючись прямо звернутися до Бога, люди звертаються до святих заступників, які при житті дотримували божественної волі й на небесах перебувають із Всевишнім. Однак часом буває, що люди, уведені в оману молвою, обирають собі такого заступника перед особою Всемогутнього, котрий Їм же засуджений на вічне борошно. Про такому «заступнику» і розповідається вновелле.

Головний герой - мессер Чеппарелло із Прато, нотаріус. Богатий і іменитий купець Мушьятто Францези, одержавши дворянство, переїжджає з Парижа в Тоскану разом із братом французького короля Карлом Безземельним, котрого викликає туди пала Бонифаций. Йому потрібен людина, щоб стягнути борг із бургундцев, що славляться незговірливістю, лихою вдачею й нечесністю, що міг би протиставити їхньому підступництву своє, і вибір його падає на мессера Чеппарелло, якого у Франції називають Шалелето. Той промишляє виготовленням фальшивих документів і лжесвідчить; він склочник, скандаліст, убивця, богохульник, п’яниця, содоміт, злодій, грабіжник, шулер і злісний гравець у кості. «Гіршої людини, чим він, може бути, і не народилося». На подяку за службу Мушьятто обіцяє замовити за Шапелето слово в палаці й видати неабияку частину суми, що того стягне

Оскільки справ у Шапелето ні, засоби кінчаються, а заступник його залишає, він «у силу необхідності» погоджується - відправляється в Бургундію, де його ніхто не знає, і поселяється у вихідців із Флоренції, братів-лихварів

Раптово він занедужує, і брати, почуваючи, що кінець його близький, обговорюють, як їм бути. Вигнати на вулицю хворого старого не можна, а тим часом він може відмовитися від сповіді, і тоді його не можна буде поховати по-християнському. Якщо ж він сповідається, то розкриють такі гріхи, які жоден священик не відпустить, і результат буде той же. Це може сильно озлобити місцевих жителів, що не схвалюють їхній промисел, і привести кпогрому.

Мессер Шапелето чує розмова братів і обіцяє щонайкраще влаштувати і їх, і своєї справи

До умираючого приводять славящегося «святим життям» старця, і Шапелето приступає до сповіді. На питання, коли він востаннє сповідався, Шапелето, що не сповідався ніколи, повідомляє, що робить це щотижня й щораз кається у всіх гріхах, доконаних з народження. Він і цього разу наполягає на генеральній сповіді. Старець запитує, чи не грішив він з жінками, і Шапелето відповідає: «Я такий же точно дівич, яким вийшов зі чрева матері». Із приводу обжерливості нотаріус зізнається: його гріх полягав у тому, що під час поста пив воду з таким же

насолодою, як п’яниця вино, і з апетитом вкушав пісну їжу. Говорячи про гріх сріблолюбства, Шапелето заявляє, що значну частину своєї багатої спадщини пожертвував на бедних, а потім, займаючись торгівлею, постійно ділився з незаможними. Він зізнається, що часто гневался, дивлячись, як люди «щодня лагодять непотребства, не дотримуючи заповідей Господніх, і судна Божого не бояться». Він кається, що злословив, говорячи про сусіда, раз у раз избивавшем дружину; один раз не перерахував відразу грошей, виручених за товар, а виявилося, їх більше, ніж потрібно; не зумівши знайти їхнього власника, він ужив надлишок на богоугодної справи

Ще два несуттєвих гріхи Шапелето використає як прийменник прочитати наставляння святому батькові, а потім приймається плакати й повідомляє, що один раз вилаяв матір. Бачачи його искреннее каяття, чернець вірить йому, відпускає всі гріхи й визнає його за святого, пропонуючи поховати у своєму монастирі

Слухаючи через стіну сповідь Шапелето, брати давляться сміхом, містячи, що «ніщо не в змозі виправити порочну його вдачу: «лиходієм прожив все своє життя, лиходієм і вмирає».

Труна з тілом покійного переносять у монастирську церкву, де духівник розписує парафіянам його святість, а коли його ховають у склепі, туди з усіх боків поспішають прочани. Називають його святий Шалелето й «затверджують, що Господь через нього виявив уже багато чудес і продовжує щодня виявляти їх усім, хто з верою прибігає до нього».

Друга новела Першого дня (оповідання Нейфили)

Pages: 1 2 3 4