Дух романтизму втілений у добутку величезної емоційної напруги - романі «Грозовий перевал». Його називали «самим романтичним романом» (В. Пейтер), «диявольською книгою, що об’єднала всі найсильніші жіночі похилості», одним із кращих романів «по силі й проникливості» (Д.Г. Россетти), «одним з маніфестів англійського генія… романом, що переростає в поезію» (Р. Фокс). В. Вулф писала: «Грозовий перевал» - книга більше важка, чим «Джейн ейр», оскільки емили - більше поет, чим Шарлотта.

Шарлотта все своє красномовство, пристрасть і багатство стилю використовувала для того, щоб виразити прості речі: «Я люблю», «Я ненавиджу», «Я страждаю». Її переживання, хоча й більше богатие, чим в інших, але перебувають на нашім рівні. В «Грозовому перевалі» «Я» взагалі відсутній. Тут немає ні гувернанток, ні їхніх наймачів. Є любов, але не та любов, що зв’язує чоловіків і жінок. Натхнення емили - більше загальне. До творчості її спонукували не особисті переживання й образи. Вона бачила перед собою розгорнутий мир, хаотичну купу уламків і відчувала в собі сили зібрати їх воєдино на сторінках своєї книги

Від початку й до кінця в її романі відчувається цей титанічний задум, це високе старання - наполовину марне - сказати вустами своїх героїв не просто «Я люблю» або «Я ненавиджу», а «Ми, рід людський». емили Бронте мифологизирует реальні конфлікти, створюючи апофеоз всепоглинаючої пристрасті героїв, вона зображує їхню суспільну трагедію. «Грозовий перевал» - це роман про любов в умовах соціальної нерівності. Його конфлікт визначається зіткненням мрії й дійсності. Протистоять два мири - підкидька Хитклифа й жителів поміщицьких садиб. Хитклиф, його сильний характер, уроджена гордість і чесність протипоставлені егоїзму, посередності й дворянському чванству його суперника едгара Линтона.

Зрада Катрин, що вибрала переваги благополучного життя, нанесла йому серйозну рану, але не вбила його любові. «Я не можу жити без мого життя! Не можу жити без моєї душі», - говорить Хитклиф. І начебто вторячи йому, про свою з любов говорить і Катрин: «… я і є Хитклиф! Він … вся моя сутність». Хитклиф - бунтівник, що повстає проти встановлених порядків, проти лицемірної моралі, проти Бога й релігії, проти зла й несправедливості. Хитклиф і Катрин могли бути щасливими лише доти, поки між ними не з’явилися гроші, забобони, умовності. Проте, ніщо не змогло вбити їхньої любові, жагучого потяга друг до друга. Про героїв «Грозового перевалу» Пейтер зауважував: «Ці образи, сповнені таких страстей, але виткані на тлі непомітної краси верескових просторів, є типовими зразками духу романтизму».

Долі своїх героїв емили Бронте зображує як долі трагічні, але при цьому вона протиставляє їм історію життя й любов юного покоління, представники якого змогли відстояти своє право на щастя. Роману властив припинення композиції. Події передані через сприйняття декількох оповідачів (Неллі Дин, Локвуд). Кожний по-своєму інтерпретує те, що відбувається. Використовується прийом оповідання в оповіданні, в оповідання включаються вставні епізоди, листи, уривки із щоденників. Переважними стають ліричний і драматичний початки. Епічне оповідання відходить на другий план

Драматична напруга характерно й для картин природи. Пейзаж - співучасник і провісник подій. Вересовие поля й торф’яних боліт висвітлюються спалахами блискавок, на них падає тінь гнаних поривами вітру грозових хмар, які передвіщають бурю

Гуркоти грому супроводжують переживання заколотних і багатостраждальних героїв. Природі, як і людям, властиві хвилювання й таємниці. емили Бронте використовує образи лісових ельфів, фей, перевертнів, примар-блукачів, запозичаючи їх з фольклору. Вона тяжіє до широких узагальнень і реалістичним у своїй основі символам. Інша тональність властива добуткам енн Бронте - її віршам, і двом її романам - «Агнес Грій» («Agnes Grey», 1847) і «Незнайомка з Вайльдфелл-Холу» («Тhе Tenant of Wildfell Hall», 1848). Вірогідність життєвого досвіду, переданого енн Бронте в її добутках, надає їм особливий ліризм, проникливість звучання

И не стільки поле творчої уяви, сила й відвага якого так яскраво виявилися в «Грозовому перевалі» емили, у романтичному струмені «Джейн ейр» і інших романах Шарлотти, скільки буденність повсякденної дійсності, прикрашеною вуаллю суму, що зароджується від усвідомлення неминучої ваги жереба людської долі, залучає в романах енн Бронте.

У них — вірогідність реального, передана не тільки в образах звичайного, а й піднесеному, властивому способу думок і почуттів як самої енн Бронте, так і її героїнь. Її романи - це своєрідний щоденник, що містить багато обставин і реалій життя автора й епохи. Це - один з варіантів документальної прози викторианской Англії. Природа документализма романів енн Бронте особлива

У її книгах ми не знаходимо історичних фактів, відомих історичних фігур, яких-небудь значних подій громадського життя. Проте, ми переймаємося атмосферою життя людей того кола, до якого належали сестри Бронте, пізнаємо їхню мораль і звичаї, розуміємо, як формувався характер і внутрішній мир самої енн, її релігійні переконання, її надії й помисли. енн була останньою дитиною в сім’ї Патрика Бронте.