Чарлз Диккенс - основоположник критичного реалізму в англійській літературі й найбільший, істинно народний англійський письменник. Диккенс народився в сім’ї дрібного клерка й рано довідався, що таке нестаток і вбогість. Безгрішшя, важка юність Диккенса відбилися в тім або іншому ступені в багатьох його добутках. Літературна спадщина Диккенса величезна - п’ятнадцять романів і безліч творів інших жанрів. Багато хто із книг Диккенса ще в минулому столітті ввійшли в коло дитячого читання.

Н. Г. Чернишевський назвав Диккенса «захисником нижчих класів проти вищих». Дійсно, хоча ліберал Диккенс і не міг стати на сторону сучасного йому демократичного руху чартизму, не знав шляхів подолання описуваних їм соціальних криз, творчість його було виконано протесту проти нелюдської реальності капіталізму. Помилкою було б уважати Диккенса свого роду «стороннім», лише з боку англійського суспільного життя, що спостерігало за ходом. Літературна діяльність Диккенса почалася з журналістики, він на ділі знав те, про що ми тепер довідаємося лише з його книг. Із працею може уявити собі сучасний читач ті нескінченні знущання над людським достоїнством, катування голодом і холодом, на які був приречений англійський народ, частиною якого почував себе Диккенс. Дуже багато зроблене Диккенсом у зображенні англійських дітей: до нього література не знала такого проникливого й справжнього опису страждань, переживань дитини, позбавленого навіть самих скромних дитячих радостей,- дитини, що не знає, що таке гра, але зате відмінно знаючого, що таке четырнадцатичасовое стояння у верстата.

Своєрідність художнього мислення Диккенса складається насамперед у винятково тонкому мистецтві типізації, застосованому до суспільства, для якого соціальний контраст став соціальним законом. Диккенс створив дивну по точності й розмаїтості галерею сучасних йому соціальних И психологічних типів. Ця сторона творчості Диккенса багато в чому визначила традиції англійського реалізму кінця XIX і XX століття, додала йому національна своєрідність. Успіх прийшов до письменника з виходом у світло однієї й» перших його книг - «Записок Пиквикского клубу»( 1836-1837). Це гумористична епопея, що представляє собою картини, що переміняються, англійського життя початку XIX століття. Сатиричні ноти в оповіданні ще приглушені, але в книзі вже чітко звучить особливий гумор автора, з’являються перші портрети знаменитих диккенсовских «диваків» (Пиквика і його супутників), поволі сеющнх добро на землі.

«Оливер Твіст» (1838), що випливає роман Диккенса, показав читачеві, що Диккенс - не тільки тонкий гуморист. У центрі роману - неприкаяні діти бідняків, їхнє безнадійне майбутнє, жалюгідна доля. Якщо «диваки» Диккенса - це його позитивна програма, люди, які покликані виправити суспільну дисгармонію, то діти у творчості Диккенса - це його «принижені й ображені», ті, на чию частку випадають страждання. Щодо цього Диккенс близький іншому найбільшому письменникові XIX століття - Достоєвському.

Диккенса завжди хвилювала проблема дитинства, невіддільна від тих схованих соціальних катастроф, які потрясали все англійське суспільство. В 1834 році в Англії був прийнятий закон про бедных, що надавав безробітним і бездомним дітям право гнити заживо в «работных будинках». Саме в такий «работный будинок» і попадає сирота Оливер. Звідти він біжить у Лондон і в грабіжницькій зграї навчається злодійському мистецтву. Новаторський синтез художніх прийомів, які до цього часу розробив Диккенс, чітко проявляється в лондонських епізодах, що зображують людський розпач, що до того виражалося лише в прямолінійних схемах чартистської поезії. Наприкінці роману тріумфує звична для сучасників Диккенса моральна схема, і Оливера рятує від падіння доброчесний городянин Браунло.

Тут, у своєму першому соціальному романі, автор ще далекий від того, щоб зрозуміти, у чому ж корінь зла, але своє завдання він бачить поки не в розумінні, а в зображенні щоденної трагедії маленького героя. Так само внутрішньо суперечливий і наступний роман Диккенса «Життя й пригоди Николаса Никльби» (1839). Саме вбоге існування тягнуть герої роману, бідні лондонці; сучасники Диккенса були вражені тим, як зобразив письменник дивовижні прийоми виховання дітей у йоркширській школі. У цій книзі виникають нові для Диккенса теми: тема лихварства, у самій психології якого автор бачить джерело зла, і - якщо користуватися отут словами Достоєвського - тема злочину й покарання. Крах Ральфа Никльби, дядька героя, лихваря, покарання за його численні злочини - це вже не колишня схема, тому що покарання це носить насамперед моральний характер. Правда, цьому нелюдському пройдисвітові протистоять у романі «добрі банкіри», брати Чирибл, але їхня участь у розв’язці сприймається, звичайно, як чиста літературна умовність. В «Николасе Никльби» зло, у тому числі соціальне, з’являється перед нами уособленим, пов’язаним з моральною ущербністю. Лихварство Ральфа Никльби - це не тільки дача грошей у ріст, але й таке ж звертання з людськими душами. Огидний лихвар Квилп втілює зло й у романі «Крамниця стародавностей» (1841). Квилп «купує» старого-антиквара Трента с’его внучкою Нелл, з його лавчонкой, з усім його жалюгідним надбанням, а потім викидає через непотрібність. Починаються скитания Трента й Нелл. З великого міста, де вони ніяк не можуть ужиться, вони перебираються в сільце, поки ще недоступну для заводів і машин. Доля героїв обривається: Нелл, а за нею й Трент умирають, не дочекавшись допомоги, повалені лихварем, на очах у Диккенса прибирающим до рук всю Англію. Все чистому й світле в романі пов’язане з образом дитини, маленької Нелл, оточеної поетичним ореолом. З маленької Нелл зв’язані в книзі й оригінальні, напівказкові мотиви.

Сумний кінець роману, коли відбувається зіткнення казки з реальністю й гине маленька Нелл Трент, потряс сучасників. Диккенса навіть обвинувачували в жорстокості. Відомий ірландський політичний діяч О’коннел з лементом: «Він не повинен був убивати її! Вона була занадто добра!» - викинув книгу за вікно.

Новий етап у творчості Диккенса, пов’язаний з поглибленням соціальної критики, почався з появою роману «Домби й син» (1848). По жанрі цей роман наближається до «романів виховання». Для містера Домби все виміряється користю й інтересами фірми: дочка містера Домби Флоренс нітрохи його не цікавить, адже вона не може принести користі торговому дому; зате від свого сина Поля він очікує багато чого, мріючи повторити у своєму спадкоємці себе, пристрасть до грошей, байдужність до людей. А хлопчик має потребу в цінностях зовсім іншого роду: у любові, пещенні, участі. Смерть Поля потрясає містера Домби, але не як особиста трагедія, а як провал угоди, життєво важливої для фірми. Роман завершується самої, страшної для містера Домб.і катастрофою: він розоряється. Ніколи байдужний до людських цінностей, містер Домби все-таки стає людиною, відшукує дочка, прибігає до її допомоги.

Концепція дитинства - оригінальна, продумана - явно відчувається в кожному романі Диккенса. Його думка про те, що долі дітей залежать від оточення, що в суспільстві, побудованому на гнобленні, діти - сама безправна й гноблена частина суспільства, будь те позбавленої сім’ї Олизер або спадкоємець торгового дому Поль Домби, звернула ка себе увага сучасників. Для Диккенса діти - це совість людства, і, щоб вона була незаплямованої, необхідно боротися за те, щоб у дітей було дитинство, довіряти долі дітей надійним людям.

У своїх статтях і виступах письменник-публіцист вимагав створення в сім’ї й школі здорової моральної атмосфери. Проблеми виховання він тісно зв’язував з питаннями утворення. «Пліч-о-пліч зі Злочином, Хворобами й Убогістю по Англії бродить Неуцтво, воно завжди поруч із нами,- писав Диккенс.- Цей сполучник настільки ж обов’язковий, як сполучник ночі й тьми» З метою об’єднати сім’ю в один духовний колектив письменник створив журнал «Домашнє читання» для людей різного віку. У звертанні до читачів його видавець писав про свою надію на те, що спілкування за сімейним столом буде сприяти розвитку шляхетних традицій, а спільне читання буде розпалювати «вогник фантазії… у яскраве полум’я натхнення»2. У багатьох статтях Диккенс розвиває думку про те, що людство повинне прагнути до самовдосконалення заради свого Потомства. Слово це він завжди пише з великої букви.

Pages: 1 2