Все життя Павла Грабовського - це подвиг, подвиг мужності, сили духу й незламної волі. Він боровся за те, у що вірив, незважаючи на нагляд поліції, в’язниці, постійні арешти й посилання. Він не мовчав, тому що просто не міг мовчати в той час, коли бачив знущання над бедними, знедоленими людьми, коли відчував страшну несправедливість. Павло Грабовський був борцем за людське щастя, і це ясно відчувається в його віршах

• Я не співак чудесної природи
• З холодною байдужістю її;
• З розуму не йдуть знедолені народи, -
• Я їм віддав всі почуття мої
• («Я не співак чудесної природи…»)

Автор розумів покликання художника не в зображенні чудових видів, а в тім, щоб відразу відгукнутися на події, які відбуваються саме в народному житті. Адже не можна захоплюватися красою природи там, «де плачуть». Бідні люди - теж люди, і вони, на думку Грабовського, не повинні страждати, у той час як пануюча верхівка насолоджується благами, створеними роботою обманутих трудящих. Сміливе й рішуче слово автора націлене також і на представників «рафінованої» літератури, які просто не хотіли бачити, що відбувається в будинках бідняків, і байдуже співали «про райські сни й куточки благодатних». Грабовський мріяв, що його рідний край - Україна, зрештою, зніме із себе «катів-бузувірів», які закинули землю, заплямували людські душі. За такі сміливі слова, за полум’я чистого серця довелося поетові побувати у в’язницях і в посиланні. Царське самодержавство не хотіло чути рішучого революціонера, що призвав до бою за волю: «Уперед! Досить животіти рабами…». А Грабовський не міг мовчати. Навіть у в’язницях, навіть у посиланні призиває однодумців віддати всю силу, енергію «за окутий, пригноблений люд». У далекій Якутії, куди був засланий поет, йому було дуже важко. Ця розумна, свідома людина була відірвана від людей, за благо й щастя яких він готовий був віддати своє життя. Як він настрадался, змучився! Але Грабовський не зламався, і полилися на Батьківщину вірші, у яких відчувалися й любов до рідної землі, і смуток, і біль від її болю, і палкий заклик до українців стати, зрештою, вільними. І це в той час, коли жилося йому дуже нелегко, так ще й важка хвороба легенів не давала багато працювати:

• Уперед проти хижих порядків!
• Гине воїн або видобуток бере,
• Він тропи простирає для нащадків, -
• Його справа ніколи не вмре!
• («Уперед» )

Павла Грабовського не стало, але живуть і зараз його діти - вірші. Поет пройшов тернистим шляхом життя й став безсмертним, щоб знову й знову вертатися в найважчі хвилини, нагадуючи: «Я виніс усе… Кайдани й неволю. Ні світлих мріянь, ні поваги не відняли. Не змогла звалити зла недоля…». Я думаю, це теперішній подвиг, що заслуговує вічної пам’яті