Прийом дзеркального зображення, застосований драматургом, з одного боку, ускладнює аналіз, а з іншого - підкреслює взаємопов’язаність всіх елементів художнього простору трагедії. На початку п’єси глядач дізнається про відхіду небуття короля Гамлета. Проте герой знову з’являється в реальному світі - як Привид.

За сюжетом він - каталізатор руху конфлікту трагедії: сповіщає Гамлета про те, що той має стати своєрідним правонаступником посмертних справ свого батька. Він підштовхує героя до кроків, що активізують його розлад із собою і світом. Він змушує шукати істину про смерть батька, короля Гамлета, і зраду дядька, короля Клавдія. Якщо згадати, що і принц, і його батько мають одне ім’я, то, здається, принц приречений продовжувати життя і справи короля Гамлета. Сюжетом трагедії Гамлету нібито передбачена роль тіні батька, його знаряддя у боротьбі зі злом. Проте аналіз першого акту дає підстави стверджувати, що Гамлет деякою мірою є ідейним антиподом Привида, оскільки заперечує помсту як акт відплати. Гамлет, душа якого усвідомила необхідність змін, не може керуватися моральними законами минулого. Він відмовляється здійснити покарання без доведення факту злочину. Розмірковуючи про природу людини, молодий герой в одному з монологів говорить про пріоритетність моралі та духовності і тим самим підтверджує орієнтацію на цінності новогочасу.

Важливим для аналізу твору є питання, чому Гамлет здатний бачити потойбічне? На початку дії Привида спостерігають і Марпелл, і Бернардо, і Гораціо, але дух відмовляється від діалогу з ними. Потойбічне відкривається тільки принцові. “… Уява небезпечна для слабких”, - стверджує Привид, доводячи, що Гамлет не є слабким. Йому відкривається більше, ніжусім іншим.

Нова гуманістична свідомість не одразу починає панувати в людських душах. Якщо за “часів батьків” цінністю були власність і влада, то для принца Гамлета основа порядку та запорука справедливості - це мораль, У традиційних інтерпретаціях шекспі-рівськоїтрагедії Гамлет позиціонується як представник Ренесансу носій гуманістичної ідеї та утверджувач нової, людинолюбної моралі. Так, герой відмовляється від помсти як застарілої форми покарання. Він мріє про справедливість і намагається утверджувати її своїми вчинками. Проте (перебираючи на себе функції влади або Господа) принц, як і його предки, узурпує право на вирішення долі людини. Метою його життя стає установлення моральних законів у країні свого батька через посоромлення (згадаємо розмови з Гертрудою й Озріком) або знищення винних, на його думку, у тому, що “підгнило щось в державі нашій Данській”.

Ренесансні уявлення про людську гідність, про право, розум не можуть утверджуватися через знищення людини. Для драматурга, в п’єсах якого вистачало кривавих сцен, це, скоріше, було аксіомою. Однак шлях героїв Шекспіра до подібного світогляду був складним і смертельно небезпечним.

Гамлет не чекає на прихід “гуманістичного ренесансного завтра”, не пояснює іншим необхідність змін. Кожен персонаж трагедії перевіряється головним героєм на відповідність віянням нового часу, його високим моральним вимогам. Він власними діями намагається прискорити ходу історії, змусити світ враз переродитися. І якщо хтось не розуміє Гамлета чи несвідомо відмовляється від підтримки змін, що відбуваються в сфері його духовного буття і відчуваються тільки ним, на того чекає смерть. Згадаємо Полонія і Розенкранца з Гільденстерном. Виконуючи, як йому здається, волю Провидіння, принц руйнує мораль, і в фіналі п’єси гине.