Батьківщина, любов до неї, почуття патріотизму…Ці поняття наповнюються для мене змістом не у зв’язку з безбережністю наших степів, красою гір, синявим рік і морів, не у зв’язку з ідилічними красами рідної природи. Змістом поняття «Україна - моя батьківщина» наповнюється, коли я читаю, чую, думаю про її людей, що творили довгі століття й творять зараз її історію

Це політики, державні й суспільні діячі, письменники й поети, актори й музиканти, великі вчені й спортсмени, але головне - це трудівники полів, заводів, шахт. Народ України, переживши чимало найтяжких періодів у своїй історії, не втратив, мені здається, головного - віри у свої сили. Велика мудрість народу втілилася в його самоіронії, в умінні беззлобно посміятися над собою, сусідом, друзями. І еше - в умінні терпіти, у споконвічному прагненні мирно вирішувати суперечки, конфлікти, не вплутуватися в безглузді війни, коли є більше важливі справи: ростити хліб і дітей, будувати нову хату й давати підрослим дітям утворення, зводити храми й співати хвалу Всевишньому за кожний подарований день життя. Ця мудрість народу дозволила Україні, однієї з деяких країн колишнього Сполучника, уникнути кривавих боєнь типу грузино-абхазького конфлікту або чеченської війни. А приводів для виникнення «гарячих крапок» і в нас було чимало: Крим, Західна Україна. Ан немає! Скажуть - мудрість політиків. Так, не заперечую. Але в Росії, Грузії, Азербайджані політики, мабуть, не глупее наших, а палахкотало й палахкоче. Ні, тут головне - народ, його ментальность. Українці по своїй глибинній суті народ мирну, осілу, люблячу свою землю, свою історію, своїх героїв. І в ім’я цієї любові готові терпляче вирішувати всі питання мирним шляхом. Якщо, звичайно, не почнеться відкрита агресія

Я гордий, що належу до великого українського народу, гордий своєю батьківщиною, головне багатство якої - неї люди