Яскравим дарунком ритора, майстра червоного слова володів вчитель-словесник Дмитро Миколайович Подгрушний. Він часто давав учням вільні теми для композицій, і тут Сашко Довженко продемонстрував свої здатності. Його композиції були кращими в класі. Особливо вразила й запам’яталася всім його художня композиція “Святки” - поетичне оповідання про народні новорічні торжества. Свої описи Сашко ілюстрував колядками. Були в його творі й гострі репліки, гостроти, жарти, які він передавав різними голосами. Усіх зачарував артистизм Сашка

Подгрушного незабаром в училище замінив Микола Омелянович Климченко, що дуже любив декламацію, натхненно читав учням “Слово про полк Ігоровім”. Під його впливом весь клас прийшов у замилування стародавнім епосом. Але запам’ятати складний текст “Слова” вдавалося не кожному. Зате у вустах Сашка поема звучала врочисто, веще й тривожно. Він читав її під час уроків і на вечорах, вражаючи слухачів. “Слово” увійшло в його плоть і кров

И ніхто тоді не міг знати, що прийде час і “Слово в полицю Игореве”, його епічний порядок, високі патріотичні мотиви, карбований стиль - все це стане доброю підставою творчості Довженко-художника. А в грізні дні Великої Вітчизняної війни до героїв-переможців “Повести полум’яного років” прийдуть у снах або баченнях витязі Київської Русі. І говорить сержант Іван Орлюк за все: “Ми… відстояли всі минулі століття… Всю нашу історію, минулу й майбутню”. Стане “Повість полум’яного років” новітнім Словом про безсмертних захисників рідної землі. І ім’я автора цього Слова стане відомо усьому світу, але не все будуть знати теперішні імена вчителя, що навчив майбутнього письменника любити й розуміти “Слово про полк Игореве”.

А дружба вчителя й учня міцніла. Климченко всіляко підтримував Сашкино захоплення поезією, народною творчістю, історичними піснями, билинами, козацькими думами. Учитель також завідував бібліотекою училища. Сашко спочатку допомагав Миколі Омеляновичеві, а потім фактично став бібліотекарем. Під його впливом багатьох у класі зачарувала пристрасть до читання. Правда, батьки не схвалювали цієї “іграшки”: кожного учня чекало будинку безліч обов’язків: принести води, скопати город, нагодувати, напоїти худобу, нарубати дров і т.п.

Дехто почав заводити власні бібліотеки. Однак Сашко запропонував створити з особистих книжок загальну учнівську бібліотеку й тримати її в училище. Усе охоче прийняли таке речення. Так виникла “бібліотечна комуна”.