Біблія є книгою книг. У ній можна знайти відповіді на багато питань. У вигляді притч у ній розповідається про ті або інші вчинки людини, про добро й зло, байдужості й жорстокості, про благополучних і нещасних людей, про відчуття, які долають їх у каверзних ситуаціях. У притчі розповідається про людину, що пішов у Єрихон з Єрусалима. По дорозі його ограбували й побили розбійники й залишили на дорозі вмирати. Повз нього пройшло три чоловіки: священик, левіт і самаритянин. У кожного з них були свої переконання: у священика - що йому за іудейським звичаєм заборонено доторкатися до мертвого, у левіта - що ця людина не є йому ні родичем, ні знайомим, у самаритянина - що за існуючими правилами заборонено спілкуватися з іудеями.

Священик, перший помічник страждаючих, побачивши побитої людини,швидко пройшов мимо. Левіт підійшов до людини, подивився на нього й пішов далі. Ніхто з них не надав допомоги, хоча обоє минулого служителями релігійного культу. Самаритянин же, людина іншої віри, допоміг іудеєві: перев’язала його рани, відвіз у госпіталь і сплатив всі витрати на лікування. Для самаритянина побитий був не іновірцем, а насамперед людиною, що потребує допомоги. На той момент він не думав про себе, не думав про своє благополуччя, а думав про ближньому своєму. Тому самаритянинові легко було зробити добро, а священик і левіт не змогли переступити через сходинку упередженості й залишилися холодними й байдужими до чужого горя.