Віддав данину утопії й Дж.Б.Шоу (1856-1950) - автор утопічної пенталогии «Назад до Мафусаилу» (1918- 1920). Відштовхуючись від абсолютного сумніву, від послідовної скептичної «перевірки» і настільки ж послідовного осміяння самих різних рівноправних у своїй обмеженості цінностей (релігійні догмати, дарвінізм, властиво характерний для Шоу філософський скептицизм), письменник у своєму трактаті «Піввіку безвір’я» (введення до пенталогии) приходить зрештою до наступного висновку: «Загальне безвір’я приведе цивілізацію до загибелі, якщо загальному невір’ю не протиставити загальну релігію».

Трохи нижче Шоу конкретизує це положення: «Творча еволюція - це вже релігія, причому… релігія двадцятого сторіччя».

Отже, творча еволюція. Що це таке? Вище вже говорилося про те, що ідеї «творчої еволюції» лягли в основу одного з напрямків європейської утопічної думки XX століття. Якщо Г.Уеллс або Пристли апелювали в першу чергу до соціальної перебудови, завдяки якому буде досягнута гармонія між реальними інтересами таких людей, які вони є (хоча Уеллс при цьому включив у життя своєї Утопії й внутрішнє вдосконалювання людей, але в основному все-таки через зовнішній вплив виховних і освітніх інститутів), то «творчі еволюціоністи» бачили основу надривних мир катаклізмів насамперед у недосконалості людської природи

Звідси й рецепт порятунку: люди повинні побажати зміни власної природи, і кожний, що усвідомив власну недосконалість, повинен за допомогою вольових зусиль змінювати власну природу в запланованому напрямку. Це і є «творча еволюція», коли через вольову зміну власної природи більшою кількістю окремих людей еволюція людини як такого свідомо направляється по тимі або інших каналах. Зрештою (може бути, багато поколінь через із моменту початку «творчої еволюції») відбувається корінна зміна властиво людської природи

Досить екстравагантну модель такої «творчої еволюції» і пропонує Шоу в пенталогии «Назад до Мафусаилу». Ця пенталогия охоплює всю історію людства - з моменту його виникнення й до припинення його існування в тім виді, у якому його ще можна назвати людством. У першій частині ми зіштовхуємося з первородним гріхом перших людей і їхнім вигнанням з раю, з першим у світі злочином, доконаним Каїном, і з першими кроками людського роду на шляху пізнання. Але друга частина пенталогии («Євангеліє від братів Барнабас») переносить нас у перші роки після закінчення першої світової війни, коли людське пізнання виявилося в тупику, людина почав відчувати власне безсилля перед надривний мир катаклізмами. І от ми знайомимося із програмою, в основі якої «усього один пункт: продовжити людське життя до 300 років».

И одне передвиборне гасло - «Назад до Мафусаилу». Виявляється, що тільки еволюція в напрямку долгожительства може дати людині на новому етапі його історії можливість подальшого розвитку: адже, починаючи з якогось моменту, кількість накопиченого людством знання досягає такого обсягу, що для засвоєння хоча б тої частки накопиченого знання, що достатнє для переходу до добування нового знання, не вистачає людського життя. Та й справді - ще в художньому світі гетевского «Фауста» початківець учений Вагнер міркує:
Інший на те полжизни витрачає, Щоб до джерел дійти; Дивишся - його на полпути Удар від прилежанья вистачить

Але ж Ґете переносить нас в XVI століття, а в XX столітті обсяг накопиченого людством знання багаторазово зріс

Більше того, на думку Шоу (а він явно солідарний зі своїми братами Барнабас), сам порятунок людства буде залежати від еволюції людства убік долгожительства. Один із братів, Конрад Барнабас, завіряє: «Тепер уже зовсім ясно, що наша цивілізація висунула такі політичні й соціальні проблеми, дозволити які не під силу звичайній людині, цьому грибу, увядающему й що гине саме тоді, коли в нього з’являються перші проблиски мудрості й знань, необхідні для того, щоб керувати собою…

Невже ви не розумієте, що жалюгідні сімдесят років, яких, може бути, досить для примітивного селянського життя, занадто малий строк для такої складної цивілізації, як наша?» Фраенклин Барнабас конкретизує висновки Конрада стосовно до післявоєнної Європи: «Війна пішла так, як хотіла Англія, але мир виявився зовсім не таким, як хотіла вона й несхожим на те, яким ви заздалегідь настільки жваво зображували його. Ваш мирний договір перетворився в клаптик паперу ще до того, як на ньому висохнули чорнило. Державні діячі Європи виявили свою нездатність керувати нею. Їм бракувало двох-трьох століть досвіду й тренування. Весь їхній багаж зводився до декількох років адвокатур або служби в банку, полювання на куріпок або ігри в гольф. А тепер, коли на міста й гавані націлені дивовижні знаряддя, коли гігантські літаки готові в будь-яку мінуту злетіти до неба й закидати супротивника бомбами, кожна з яких зносить целую вулицю або пустити на нього бойові гази, здатні миттєво вмертвити бог знає скільки людей, _ тепер ми чекаємо що хто-небудь із вас, добродії, вийде на трибуну й безпомічно оголосить нам, таким же безпомічним як і він сам, що знову почалася війна».

И далі, у наступних трьох частинах Шоу моделює еволюцію людства в напрямку, передвіщеному братами Барнабас. У третій частині («Свершилось!») ми переносимося в 2170-й рік, а в четвертій частині («Трагедія Літнього Джентльмена») - в 3000-й рік, коли, завдяки природному добору, людство здавалося розділеним на рід довгожителів, що живуть по 300 років, і на рід недолгожителей, що зберегли колишню тривалість життя (зрештою будь-яка еволюція на певному етапі припускає повне розподібнення). Розподібнення тепер досягло такий ступеня, що «довгожителі» і «недолгожители» не в змозі зрозуміти друг друга

Для «довгожителів» думки «недолгожителей» - це «мертві думки». Справді, поняття націй «довгожителями» забуте («И що за безглуздість називати людей ірландцями лише з тієї причини, що вони живуть в Ірландії! З рівним успіхом їх можна було б іменувати, наприклад, аероландцами, тому що всі вони дихають повітрям»). Забуто поняття сім’ї, грошей і т.д.

За словами однієї з «довгожительок», у її світі не надається значення «випадковій втраті руки, ноги або очі: зрештою ніхто не почуває себе нещасним тому, що в нього дві ноги, а не три». Втім, тепер у художній мир пенталогии входить і «антиутопічний» елемент. У художньому світі четвертої частини пенталогии ми зустрічаємо Літнього Джентльмена з «недолгожительского» роду з тими щиросердечними якостями, бажаннями, амбіціями, з почуттям людського достоїнства, які так дороги Шоу, але перед особою еволюційного процесу він приречений

Для людей, що вийшли на принципово новий етап пізнання, всі його щиросердечні рухи й інтелектуальні потуги - не більш, ніж психічні процеси, що відбуваються у тварини. Розрив настільки великий, що при мало-мальськи тривалому спілкуванні з «довгожителями» «недолгожитель» приречений на смерть від депресії. Навіть народжений у середовищі «довгожителів» людина, наділена якимись «недолгожительскими» рисами, приречений на смерть: «він сам по собі впадає в депресію й відмовляється жити.., він просто вмирає, тому що хоче вмерти. У таких випадках ми говоримо, що він втратив себе». Тому-Те «недолгожителям» і заборонено з’являтися в місцях, де живуть «довгожителі», без няньки, так само як і «покладено спілкуватися з дітьми не старше шістдесятьох років». Але закон еволюції настільки суворий, що «недолгожители» однаково приречено. І на основі цієї даності серед «довгожителів» починають формуватися дві партії: «консерваторів» і «колонізаторів». «Консерватори» виступають за те, щоб з гуманних міркувань не квапити еволюцію й зберегти «недолгожителям» їхнє природне існування, у той час як «колонізатори» виступають за прискорення еволюції за допомогою стирання «недолгожителей» з особи землі. «На що життя, якщо вона так коротка?..

Pages: 1 2