Уже ранні оповідання Гл. Успенського свідчили про появу в російській літературі нового таланта. Його літературна діяльність була зв’язана переважно із двома найбільшими демократичними журналами епохи - «Сучасником» і «Вітчизняними записками», що саме по собі свідчило про прогресивність суспільно-політичних поглядів письменника

Перший великий добуток Гл. Успенського - «Вдачі Растеряевой вулиці» (866) - було присвячено зображенню життя провінційного міста в післяреформений час. У центрі уваги автора - міська біднота, ремісники, дрібні чиновники. Нестаток, затхле провінційне життя, темрява й затурканість калічать людей, нерідко навіть розбещують, перетворюючи їх у мучителів, шарлатанів або лихварів. Такий, наприклад, Пор-фирий Петрович, образ якого створений з більшою художньою майстерністю

«Вдачі Растеряевой вулиці» композиційно побудовані як портретна галерея, цикл нарисів, не завжди об’єднаних сюжетно, але виробляючих у сукупності страшне враження силою правди й художньою переконливістю. Прекрасне знання життя й побуту міського міщанства допомогло молодому письменникові створити добуток, написаний у кращих традиціях російського критичного реалізму

В «Руйнуванні» (1869—1887) відбилися спроби письменника знайти в похмурому світі «растеряевщини» хоча б проблиски «променя світла». Успенському надто важливо було виявити в народному житті риси, які свідчили б, що народ живий, що він не втратив здатності піднятися на боротьбу за свої права. Тому така увага він приділяє Михайлові Івановичеві. «Просияние розуму» Михайла Івановича, його слова, що викривають, про «прижимке» не пропадають даром. Для молодої дівчини Наді мовлення «відставного робітника» були сьогоденням одкровенням. Під впливом нових спостережень, під враженням розмов з Михайлом Івановичем Надя починає замислюватися над зовсім новими для неї питаннями. Все частіше й частіше міркує вона про необхідність мати свій шматок хліба, свої гроші. Ці думки — знамення часу. Вони були прямо пов’язані з тими демократичними ідеями, які буквально носилися в повітрі. Не тільки вибрані герої, «титанічні особистості» доходять висновку про неможливість жити так далі, але й найпростіші, рядові представники «низів», «юрби» відчувають, бути може, інстинктивно необхідність іншого життя, побудованої хоча б спочатку на засадах особистої самостійності, особистої незалежності. Не випадково майже одночасно з «Руйнуванням» в «Вітчизняних записках» друкувалися романи Л. Ожигиной і Решетникова, характерні вже одними назвами: «Своїм шляхом» (1869), «Свій хліб» (1870).

З 70-х років починається другий період творчості Гл. Успенського. У його добутках тепер переважає селянська тематика, що перебуває в прямій відповідності із заповітними переконаннями народників: людина майбутнього в Росії - мужик. Успенський в 70-х - початку 80-х років створює кілька циклів нарисів про село: «Із сільського щоденника» (1877-1880), «Селянин і селянська праця» (1880), «Класти землі» (1882) і ін. Ідеї цих добутків носять на собі явний відбиток народницьких теорій: твердження рятівничості «влади землі», поетизація патріархального побуту села й т.д. Однак велич Успенського саме й полягає в тім, що він не може на догоду теоріям (хоча б і самим прекрасним, з його погляду) спотворювати Життєву правду. Він припускався суперечності, помилявся, але він шукав і в процесі пошуків нерідко приходив до таких висновків, які спростовували його ж власні теоретичні погляди. Так, зокрема, відбувається в циклі «Із сільського щоденника». Форма щоденника тут не випадкова. Письменник допитливо вдивляється в життя й чесно (не замовчуючи нічого!) розповідає читачам про свої спостереження. Ми бачимо, як б’ється думка автора в пошуках відповіді на самі життєві, актуальні, заплутані й складні питання. Щоденникові записи допомагають стежити за тим, як у письменника накопичуються всі нові й нові спостереження, як він приходить до нового й порию зовсім несподіваним для себе висновкам

У другому циклі нарисів («Селянин і селянська праця») підсилюється пошук позитивних рішень. Успенський як і раніше не приховує похмурих сторін сільського життя: підсилюється індивідуалізм, росте байдужість, порушуються людські зв’язки, розвивається куркульство. Але чим же «тримається» село? Що дає селянинові сили виносити непомірні тяготи життя, що формує його мораль? На думку письменника, розгадка - в «поезії землеробської праці». Однак Успенський занадто вдумливий і серйозний дослідник російського життя, щоб обмежитися цим твердженням. Він не може не помітити, що землеробська праця вбила в герої нарисів Іванові Єрмолайовичеві всі інші інтереси. Але й це ще не все. Ідеальний селянин Іван Єрмолайович сам мимоволі виявляється захопленим новою стихією буржуазного підприємництва. І знову встає перед Успенським постійно, що мучить його питання: що ж робити представникові передової інтелігенції з таким Іваном Єрмолайовичем? Передбачалося, що кожний селянин у душі стихійний соціаліст. Але Іван Єрмолайович і чути не хоче про ідеї колективної праці. Самий гіркий, трагічний висновок, до якого приходить письменник,- «не сунься».

У селянському світі гроші сильнішають вікових підвалин. Вони руйнують традиційні норми моральності; ні про якій «поезії землеробської праці» в умовах буржуазних відносин мовлення бути вже не може. Про це написано один із кращих нарисів Успенського -«Книжка чеків» (1876). У цьому невеликому по обсязі добутку представлена вся історія села Распоясово від кріпосних часів до епохи капіталістичної експлуатації. Спроби темних, забитих і безпомічних селян боротися з паном, за яким стояла вся державна машина царського самодержавства, закономірно закінчуються невдачею. І як вінець нещасть з’являється Іван Кузьмич М’ясників, капіталістичний хижак тієї ж складки, що й Осип Дерунов з «Добромисних мовлень» Салтикова-Щедрина або Федір Шкурин з поеми Некрасова «Сучасники». Успенський був схвильований не тільки економічним поневолюванням распоясовцев. Його не в меншому ступені потрясає моральна сторона тих нових порядків, які вже існують у російському житті, а не тільки загрожують їй у якомусь віддаленому майбутньому, як про тім нерідко писали народницькі публіцисти. «Людина-полтина - от суть теорії, принесеної… у распоясовскую середовище».

Про ті лиха, які несе людству капіталізм, Успенський писав і в добутках останнього періоду («Живі цифри», 1888). Але трохи раніше в нього з’являється нарис «Випрямила» 1(884-1885). Великий добуток - статуя Венери Милосской, побачена героєм Успенського - сільським учителем Тяпушкиним,- випрямляє своєю гармонією зіпсовану знівечену душу сучасної людини. І в самому вигляді безсмертної богині для Успенського зливаються риси російської селянки й інтелігентної дівчини, що йде на революційний подвиг. У нарисі «Випрямила» сконцентрована найважливіші эстетические ідеї письменника-демократа

Успенський — видатний майстер художньо-публіцистичного нарису. Переважна увага він приділяє дослідженню соціально-економічних процесів післяреформеної російської дійсності. Повсякденні життєві факти він відтворює крізь призму аналізу всього будуючи суспільства. Рішуче відмовляючись від дотримання певних жанрових форм, він прагне до створення своєрідного синтетичного оповідання, у якому, за його словами, «буде й нарис, і сценка, і міркування…». Одним з перших у російській літературі Успенський починає знайомити читачів із самим процесом своєї творчості. Це йому необхідно для того, щоб наочно розкрити складний хід шукання істини, краще, рельефнее показати зіткнення теорій, з якими автор відправляється в дорогу, бажаючи знайти їм підтвердження в житті, і тих реальних висновків, до яких він приходить у результаті чесного й неупередженого вивчення дійсності. Тому в ідейно-художній концепції добутків Успенський важливу роль грає авторське «я», що втілює в структурі оповідання позитивне почало

Гл. Успенський вплинув на наступний розвиток росіянці літератури

Pages: 1 2