Перша українська п’єса «Наталка Полтавка», написана І. Кот­ляревським у 1819 році, і досі користується любов’ю глядачів і читачів. Є в ній багато привабливого: чудові пісні, дотепні діалоги, зворушлива історія чистого й вірного кохання. І звичайно ж, найбільше за усіх подобається образ головної героїні, ім’я якої винесено у назву твору. На мою думку, саме вона й забезпечила драмі таке довге і щасливе життя. Наталка Полтавка багато в чому ідеальна дівчина. Здається, вона не має жодної вади. Від першої появи до останньої героїня залишається носієм найкращих доброчинностей. її перша пісня «Віють вітри, віють буйні» і монолог розкривають вірність у коханні, глибину і щирість почуттів. А в зустрічі з Возним ця проста дівчина вражає розумом, гордістю, почуттям гідності. Вона добре орієнтується у соціальних відносинах, знає про рівність і нерівність і не прагне вийти заміж за нелюба, аби тільки він був багатим. По ходу сюжету виявляються інші душевні якості Наталки. Вона любляча дочка, робітниця, чемна і привітна людина. «Золото, а не дівка», — захоплено говорить про героїню виборний. Тільки заради матері вона готова на самопожертву — стати дружиною само­закоханого й пихатого возного. Але повернення Петра відродило в Наталці рішучість і мужність. Не кожна дівчина здатна порушити свою обіцянку й розірвати стосунки з «вигідним» нареченим. Наталка й тут на висоті — наполегливо бореться за своє щастя і добивається його. Наталка нагадує чудову казкову героїню, яка живе по правді і робить лише добрі справи. У казках таких героїв доля нагороджує чи багатством, чи коханням. Можливо, тому образ Наталки приваблює читачів. Адже вона стверджує кращі душевні якості дівчини — ті, які завжди підносила народна мораль і які й зараз повинні прикрашати людину.