Теорія Родіона Раскольникова і її катастрофа Роман “Злочин і покарання” був задуманий Достоєвським ще на каторзі. Тоді він називався “П’януваті”, але поступово задум роману трансформувався в “психологічний звіт одного злочину”. Сам Достоєвський у листі видавцеві М. И. Каткову чітко перекаже сюжет майбутнього добутку: “Парубків, виключений зі студентів університету й живучий у крайній бідності, …піддавшись деяким дивним незакінченим ідеям…, зважився разом вийти з кепського свого положення, убивши й ограбувавши одну бабу…” При цьому гроші, отримані таким шляхом, студент хоче вжити на благі цілі: закінчити курс в університеті, допомогти матері й сестрі, виїхати Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 за кордон і “потім все життя бути чесним, твердим, неухильним у виконанні гуманного боргу до людства”.

У цьому висловленні Достоєвського хочеться особливо підкреслити дві фрази: “студент, що живе в крайній бідності” і “піддавшись деяким дивним незакінченим ідеям”. Саме ці дві фрази є ключовими для розуміння причинно-наслідкового зв’язку роману. Що було раніше: тяжке становище героя, приведшее до хвороби й до хворобливої теорії, або теорія, що з’явилася причиною жахливого положення Раскольникова.

Достоєвський у своєму романі зображує зіткнення теорії з логікою життя. На думку письменника, живий життєвий процес, тобто логіка життя, завжди спростовує, робить неспроможної будь-яку теорію й саму передову, революційну, і саму злочинну. Виходить, робити життя по теорії не можна. І тому головна філософська думка роману розкривається не в системі логічних доказів і спростувань, а як зіткнення людини, одержимого вкрай злочинною теорією, з життєвими процесами, що спростовують цю теорію

Теорія Раскольникова побудована у своїй основі на нерівності людей, на вибраності одних і приниженні інших. І вбивство баби задумане як життєва перевірка цієї теорії на приватному прикладі. Такий спосіб зображення вбивства дуже яскраво виявляє авторську позицію: злочин, що зробив Розкольників, ця низька, підла справа, з погляду самого Раскольникова. Але він зробив його свідомо, переступив через свою людську натуру, переступаючи через самого себе. Своїм злочином Розкольників викреслив себе з розряду людей, став знедоленим, ізгоєм

“Я не бабу вбив, я себе вбив”, зізнався він Соні Мармеладовой. Ця відрізаність від людей заважає Раскольникову жити. Людська натура його не приймає цього відчуження від людей

Виявляється, людина не може жити без спілкування з людьми, навіть така горда людина, як Розкольників. Тому щиросердечна боротьба героя стає усе напруженіше й отчаяннее, вона йде по безлічі напрямків, і кожне приводить у тупик. Розкольників як і раніше вірить у непогрішність своєї ідеї й нехтує себе за слабість, за бездарність; раз у раз називає себе негідником. Але в той же час він страждає від неможливості спілкування з матір’ю й сестрою, думаючи про їх так само болісно, як думає про вбивство Лизаветы. І він намагається не думати, тому що якщо почне думати, то неодмінно повинен буде вирішити питання, куди ж їх віднести по своїй теорії до якого розряду людей

По логіці його теорії вони повинні бути віднесені до “нижчого” розряду й, отже, сокира іншого Раскольникова може обрушитися на їхніх голів, і на голів Соні, Полечки, Катерины Іванівни. Розкольників повинен, по своїй теорії, відступитися від тих, за кого страждає. Повинен нехтувати, ненавидіти, убивати тих, кого любить, він не може цього пережити. Йому нестерпна думка про те, що його теорія подібна з теоріями Лужина й Свидригайлова, він ненавидить їх, але не має права на цю ненависть

“Мати, сестра, як люблю я їх! Отчого тепер я їх ненавиджу?” Людська натура його тут найбільше гостро зштовхнулася з його нелюдською теорією. Але теорія перемогла

И тому Достоєвський як би приходить на допомогу людській натурі свого героя. Відразу ж після цього монологу він дає третій сон Раскольникова: той знову вбиває бабу, а вона над ним сміється. Сон, у якому автор виносить злочин Раскольникова на суд народний

Ця сцена оголює весь жах діяння Раскольникова. Достоєвський не показує морального відродження свого героя, тому що його роман не про тім. Завдання письменника полягало в тому, щоб показати, яку владу над людиною може мати ідея і як страшної може бути ця ідея, який злочинної. Ідея героя про право сильного на злочин виявилася абсурдною. Життя перемогло теорію