Незважаючи на те що Л. Н. Толстой у романі “Війна й мир” любив “мыель народну”, він досить багато уваги приділив і “думці сімейної”. Письменника дуже хвилювала ця тема, і в нього була своя система поглядів щодо того, який повинна бути ідеальна сім’я. Щасливим сімейним життям він обдарив лише самих улюблених своїх героїв, провівши їх через неймовірно важкі випробування й змусивши “заслужити” сімейне щастя. Який повинна бути сім’я в розумінні Толстого, ми довідаємося лише в самому кінці роману. Починається ж роман з опису невдалого шлюбу. Мова йде про князя Болконском і маленькій княгині

Ми зустрічаємо їх обох у салоні Ганни Павлівни Шерер. На князя Андрія неможливо не звернути увагу - настільки він несхожий на інші: “Йому, видимо, всі колишні у вітальні не тільки були знайомі, але вуж набридли йому так, що й дивитися на них, і слухати їх йому було дуже нудно”. Всім іншим цікаво в цій вітальні, тому що тут, у цих розмовах, плітках все їхнє життя. І для дружини князя Андрія, чарівної маленької жінки, тут - все життя

А для князя Андрія? “Із всіх же прискучили йому осіб особа його гарненької дружини, здавалося, більше всіх йому набридло. Із гримасою, портившею його гарна особа, вона відвернувся від її.” А коли вона звернулася до нього кокетливим тоном, він навіть “замружився й відвернувся”.

Коли вони повернулися додому, відносини їх не стали тепліше. Князь Андрій не стає ласковее, але ми вже розуміємо, що справа отут не в його кепському характері. Занадто м’який і чарівний він був у спілкуванні з Пьером, якого щиро любив

Із дружиною же він звертається “з холодною чемністю”. Він радить їй раніше лягти спати, нібито турбуючись про її здоров’я, але насправді бажаючи лише одного: щоб вона скоріше пішла й дала йому спокійно поговорити з Пьером. Перед тим як вона вийшла, він устав і “поштиво, як у сторонньої, поцілував руку”. Чому ж він так холодний зі своєю дружиною, що чекає від нього дитини? Він намагається бути чемним, але ми почуваємо, що він грубий з нею. Дружина говорить йому, що він перемінився до неї, виходить, раніше він був іншим

У вітальні Шерер, коли все любувалися “на цю повну здоров’я й жвавості гарненьку майбутню матір, що так легко переносила своє положення”, було важко зрозуміти, що в ній дратує князя Андрія. Але все стає ясно, коли вона будинку продовжує розмовляти із чоловіком “тим же кокетливим тоном, яким вона зверталася й до сторонніх”. Князеві Андрію обридли цей кокетливий тон, ця легка балаканина, небажання замислюватися над своїми словами

Хочеться навіть заступитися за княгиню - адже вона не винувата, вона завжди була такий, що ж він раніше цього не зауважував? Ні, відповідає Толстою, винувата. Винувата, тому що не почувається

Тільки чуйна й розуміюча людина може наблизитися на щастя, тому що щастя - це нагорода за безустанну роботу душі. Маленька княгиня не робить зусиль над собою, не змушує себе зрозуміти, чому чоловік змінився до неї. Але ж всі так очевидно. Їй потрібно було стати всього лише повнимательнее - придивитися, прислухатися й зрозуміти: із князем Андрієм так поводитися не можна. Але її серце їй нічого не підказало, і вона продовжувала страждати від чемної холодності чоловіка. Однак Толстой не встає й на сторону Болконского: у відносинах із дружиною той виглядає не занадто привабливо.

Толстой не дає однозначної відповіді на питання, чому так зложилося життя молодий Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 сім’ї Болконских, - обоє винуваті, і ніхто не може нічого змінити. Князь Андрій говорить сестрі: “Але якщо ти хочеш знати правду… хочеш знати, чи щасливий я? Немає. Чи щаслива вона? Немає. Отчого це? Не знаю…” Можна тільки догадуватися - отчого

Тому, що різні, того, що не зрозуміли: сімейне щастя - це праця, постійна праця двох чоловік. Товстої допомагає своєму героєві, звільняючи його від цього тяжкого шлюбу. Пізніше він так само “урятує” Пьера, що теж хлебнули негод у сімейному житті Сэлен.

Але нічого в житті не буває дарма. Напевно, Пьеру потрібно було одержати цей страшний досвід життя з підлою й розпусною жінками, щоб випробувати повне щастя в другому шлюбі. Ніхто не знає, була б щаслива Наташа, вийди вона заміж за князя Андрія, чи ні. Але Толстой почував - з Пьером їй буде краще. Запитується, чому він не з’єднав їх раніше?

Навіщо змусив пройти через стільки страждань, спокус і позбавлень? Адже очевидно, що вони створені друг для друга. Однак Толстому було важливо простежити формування їхніх особистостей. І Наташа, і Пьер виконали величезну духовну роботу, що підготувала їх до сімейного щастя. Пьер проніс любов до Наташе через довгі роки, і за ці роки в ньому нагромадилося стільки духовного багатства, що й любов його стала ще серйозніше й глибше.

Він пройшов полон, жах смерті, страшні позбавлення, але душу його тільки зміцніла й стала ще богаче. Наташа, що пережила особисту трагедію - розрив із князем Андрієм, потім його смерть, а потім смерть свого молодшого брата Пети й хвороба матері, - теж виросла духовно й змогла іншими очами подивитися на Пьера, оцінити його любов. Коли читаєш про те, як змінилася Наташа після заміжжя, спочатку стає кривдно.

“Поповніла й ширше-ла”, радується дитячій пелюшці “з жовтим замість зеленої плями”, ревнива, скуповуючи, спів закинула - так що ж це таке? Однак треба розібратися - чому: “Вона почувала, що ті зачарування, які інстинкт її навчав уживати колись, тепер тільки минулого би смішні в очах її чоловіка, якому вона з першої мінути віддалася вся - тобто всією душею, не залишивши жодного куточка не відкритим для нього. Вона почувала, що зв’язок її із чоловіком трималася не тими поетичними почуттями, які залучили його до неї, а трималася чимсь іншим, невизначеним, але твердим, як зв’язок її власної душі з її тілом”.

Ну як отут не згадати бідну маленьку княгиню Болконскую, що було не дане зрозуміти те, що відкрилося Наташе. Та вважала природним звертатися до чоловіка кокетливим тоном, як до стороннього, а Наташе здавалося дурним “збивати локони, надягати роброны й співати романси, для того щоб залучити до себе свого чоловіка”. Наташе було набагато важливіше почувати душу Пьера, розуміти, що його хвилює, і вгадувати його бажання

Залишаючись із ним наодинці, вона розмовляла з ним так, “як тільки розмовляють дружина із чоловіком, тобто з незвичайною ясністю й швидкістю пізнаючи й повідомляючи думки один одного, шляхом противним всім правилам логіки, без посередництва суджень, умовиводів і висновків, а зовсім особливим способом”. Що ж це за спосіб? Якщо простежити за їхньою розмовою, вона навіть може здатися забавним: іноді їхньої репліки виглядають зовсім нескладними. Але адже це - з боку. А їм не потрібні довгі, закінчені фрази, вони й так розуміють один одного, тому що замість них говорять їх душі

Чим відрізняється сім’я Марьи й Миколи Ростових від сім’ї Безухових? Мабуть тим, що вона заснована на постійній духовній роботі однієї лише графині Марьи. Її “вічна щиросердечна напруга, що має метою тільки моральне добро дітей”, захоплює й дивує Миколи, але сам він на це не здатн.о

Однак його замилування й преклоніння перед дружиною теж роблять їхню сім’ю міцної. Микола пишається дружиною, розуміє, що вона розумніше його й значніше, але не заздрить, а радується, уважаючи дружину частиною себе самого. Графиня Марья ж просто ніжно й покірно любить свого чоловіка: занадто довго вона чекала свого щастя й уже не вірила, що воно коли-небудь прийде. Товстої показує життя цих двох сімей, і ми цілком можемо зробити висновок про те, на чиїй стороні його симпатії

Звичайно, ідеальної в його поданні є сім’я Наташи й Пьера. Та сім’я, де чоловік і дружина - одне ціле, де немає місця умовностям і непотрібній манірності, де сяйво око й посмішка можуть сказати набагато більше, ніж довгі, заплутані фрази. Ми не знаємо, як надалі зложиться їхнє життя, але ми розуміємо: куди б доля не закинула Пьера, Наташа завжди й скрізь буде випливати за ним, якими б тяготами й позбавленнями це їй не загрожувало