Ольга Юліанівна Кобилянська «велика українська письменниця, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі» (Василь Земляк); «Пишна троянда в саду української літератури» (М. Старицький).

Письменниця опрацювала в українській прозі нову тему; доля освіченої дівчини, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища, в її творчій праці важливу роль відігравали особисті переживання і враження.

Перші свої твори О. Кобилянська писала німецькою мовою. Пізніше їй дорікали за німецький спосіб мислення, залежність від німецької класики. Але і в ранніх, німецько-мовних, і в пізніших, уже україномовних, творах простежується образ авторки, багатий світ її спостережень і почуттів, винесених з реальної дійсності.

І. Франко не випадково поставив Ольгу Кобилянську на чолі «нової школи» в українській літературі: у її творах вперше поведінка людини пояснювалася внутрішніми, психічними імпульсами. Глибока таємниця людської душі відкрилася читачеві.

Біографічні відомості

27 листопада 1863 р. народилася Ольга Юліанівна Кобилянська в містечку Гура-Гу-мора в Південній Буковині (нині Румунія) у сім’ї урядовця-правника, якому у зв’язку зі службою довелося жити в кількох містечках карпатського передгір’я.

У Кимпулунзі Ольга здобула початкову освіту німецькою мовою, приватно вивчала й українську.

Дитинство пройшло в німецько-румунському оточенні. Ольґа брала участь в аматорських виставах, співала, багато читала, грала на фортепіано. Почала писати вірші, оповідання й повісті німецькою мовою («Гортенза», «Картина з життя Буковини», «Видиво», «Вона вийшла заміж»).

В україномовних творах: «Людина», «Царівна», «Некультурна», «Ніоба», «Через кладку» простежується образ авторки, багатий світ її спостережень і почуттів, винесених з реальної дійсності.

1898 р. на ювілеї І. Франка Ольга Кобилянська познайомилася з багатьма діячами

української культури.

1899 р. У Києві познайомилася з М. Лисенком, М. Старицьким, М. Коцюбинським.

На початку XX ст. були написані повісті «Земля», «В неділю рано зілля копала».

На заваді активній громадській діяльності стоїть хвороба.

Тяжке життя в Чернівцях (хвороба, матеріальна скрута, сімейні проблеми). У листопаді 1918 р. - гнівно засуджує насильницьку румунізацію Північної Буковини. 1926 - 1929 рр. - вихід дев’ятитомного видання творів Ольги Кобилянської у Харкові; написання роману «Апостол черні».

1941 р. жандармерія встановлює нагляд за письменницею, над нею готують розправу. 21 березня 1942 р. О. Ю. Кобилянська померла. Творча спадщина:

- ранні неопубліковані твори («Гортенза», «Доля чи воля»), у яких яскраво простежується образ дівчини-мрійииці, котра прагне до самовдосконалення; порушується питання про право жінки на гармонійний розвиток, рівність з чоловіком у сімейному житті;

Оповідання («Вовчиха», «Любов до рідної землі», «Природа»); , повісті: «Земля», «Ніоба», «У неділю рано зілля копала», «Через кладку», «За ситуаціями», «Людина», «Царівна»;

Новели: «Некультурна», «Битва», «Назустріч долі», «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Сниться», «Ітрготіи рпапіазіе» (фантазія-експромт), «Уаїзе шеіап-соїісше» (меланхолійний вальс). У двох останніх роздуми письменниці про мистецтво; роман «Апостол черні» та ін.

«Людина»

Жанр: Повість.

Історія написання

У 1887 р. з’являється оповідання «Вона вийшла заміж», присвячене Наталії Кобринсь-кій відомій у Галичині письменниці й громадській діячці, ініціаторові створення Товариства руських жінок, яке розгорнуло широкий феміністичний рух.

У 1891 р. в селі Димка нд Буковині Ольга Кобилянська пише повість «Людина» як досконало перероблену редакцію оповідання «Вона вийшла заміж».

У 1894 р. повість вийшла в журналі «Зоря».

Тема твору Зображення життя освіченої бідної жінки в глухому провінційному містечку. Мрії Олени постійно розбиваються об мур обивательських уявлень: усі доводять, що жінка має бути тільки придатком і прикрасою чоловіка.

Ідея твору - треба створити такі умови, так змінити лад, щоб кожна людина, особливо жінка, змогла відчути себе справді людиною і знайти своє місце в житті.

Персонажі: Родина Ляуферів (батько, мати та їхні діти: Олена, Ірина, Геня, син Гер-ман-Євген-Сидор), студент-медик Стефан Лієвіч (коханий Олени), Фельс (майбутній чоловік Олени), Маргарета (вчителька).

Зміст

У центрі повісті - молода дівчина Олена, яку не розуміють ні в родині» ні в містечковому середовищі, оскільки Олена багато читає, тонко відчуває красу в природі, людині, мистецтві, їй доводять, що жінка має бути придатком чоловіка. Дівчина протестує. її підтримує студент-медик Стефан Ліевич, який після навчання у Швейцарії по-новому дивиться на суспільне життя. Він доводить, що майбутнє жінок - у їхніх руках, що освіта спрямує їх на нові шляхи.

Але смерть однодумця залишає Олену в самотності,

Щоб покращити матеріальне становище родини, Олена погоджується вийти заміж за лісничого Фельса. Але в розпачі дівчина сама в себе запитує: «І чим… оправдається? Що вона людина?..»

Повість «Людина» справила великий вплив на розвиток феміністичного руху Галичини.

Емансипація - звільнення від якої-небудь залежності, скасування якихось обмежень. Фемінізм жіночий рух другої половини XIX ст. за зрівняння жінок у правах з чоловіками.

Стислий переказ твору

Пан Епамінондас Ляуфер (у деяких виданнях - Ляуфлер) - цісарсько-королівський радник, він мав велику повагу, вплив і немалі доходи. Була у нього і слабка сторона пристрасть до спиртних напоїв. Але цього поки що ніхто не помічав.

У Ляуфера було чотири доньки і один син Герман-Євген-Сидор, якого батько любив до нестями, вважав своїм майбутнім. Мати так само обожнювала сина, не раз у мріях бачила його лісовим радником в елегантній колясці поруч із багатою жінкою. А те, що син не любив учитися, матір не дуже засмучувало. Вона ненавиділа «висушених тверезих професорів», які мучили її синочка, називали упертим і злим.

Тим часом підростали доньки. Природа не обділила їх красою, а пані радникова посилала, як водиться, вчитися французької мови й музики. Оскільки батько займав високе становище у суспільстві, то в дівчат не було відбою від женихів. Одне непокоїло матір: дві середні дочки, Олена й Ірина, любили читати серйозні книги. Особливо Олена. А потім ще й так палко розказувала про них молодим людям, що юрбою її оточували. При цьому сперечалася, і в її устах звучали такі пекучі й небезпечні слова, як «соціалізм, натуралізм, дарвінізм, питання жіноче, питання робітницьке…

Мати не спала ночами з тривоги, що дівчина хоче йти зовсім не тим шляхом, який призначено природою. А слова доньки про «рівноправність між мужчиною і жінкою», про те, що жінкам треба вчитися і самим себе забезпечувати, викликали у неї сором і лють. Про таку небезпечну поведінку Олени, яка «губить легкодушно свою будучину і відстрашує від себе і від других сестер женихів», говорили й товаришки пані радникової. Вони радили їй заборонити Олені читати книги і висловлювати подібні крамольні думки. Сміялися: «Хто ж буде дома їсти варити, наколи жінка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина?»

Однак мати нічого не могла вдіяти з Оленою і не наважувалася застосовувати силу. Тим більше, що за нею, «як тінь», піднімалася сестра Ірина і завжди знаходила слова, щоб заспокоїти матір і виправдати вчинки сестри. До них інколи приєднувався й молодий чоловік, студент-медик Стефан Лієвич, який приїхав додому на канікули.

Чого він тільки не розповідав! А його слухали, ніби апостола правди. Про те, що в Швейцарії вже давно поширилася жіноча емансипація, що жінки навчаються в університетах,

Прагнуть бути самостійними і рівноправними з чоловіками. Тут же він побачив «сонне царство», а якщо якась жінка намагається «збудити сонну сестру, її висміюють і засуджують, як, наприклад, Олену. Йому за це навіть соромно. Олена відповідала, що це наслідок «нещасного виховання та вкоріненого пересвідчення, що думати-знати пристоїть мужчині, а жінці має воно служити за оздобу».

Мати ненавиділа Лієвича ще й за те, що він ніколи не знаходив доброго слова для її сина, а, навнаки, при кожній нагоді «читав нотації» за його недостойну поведінку і лінощі.

Пізній вечір після великодніх свят. Було тихо, тільки чувся шум гірської річки. Навколо величаво піднімалися Карпатські гори, верхівки яких магічним сяйвом освітлював місяць.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Тема «Людина». Ольга Кобилянська (1863 - 1942) . З'явився готовий твір.