Останні чотири десятиліття XVIII в. відрізняються справжнім розквітом російської драматургії. Але класичні комедія й трагедія далеко не вичерпують її жанровий склад. У драматургію починають проникати добутку, не передбачені поетикою класицизму, що свідчать про назрілу потребу в розширенні границь і демократизації змісту театрального репертуару. Серед цих новинок насамперед виявилася так звана слізна комедія, тобто п’єса, що сполучить у собі зворушливого й комічного початку. Вона відрізнялася не тільки руйнуванням звичних жанрових форм, але й складністю, суперечливістю характерів нових героїв, які з’єднували в собі й чесноти, і слабості

Знаменита комедія Д. И. Фонвізіна “Недоук” відрізняється великою соціальною глибиною й різанням сатиричною спрямованістю. З її, по суті, і починається російська суспільна комедія. П’єса продовжує традиції класицизму. “На все життя, - указував Г. А. Гуковский, - його художнє мислення зберігало виразний відбиток цієї школи”.

Однак п’єса Фонвізіна - явище пізнього, більше зрілого російського класицизму, що випробував сильний вплив просвітительської ідеології. В “Недоуку”, по зауваженню першого біографа Фонвізіна, автор “уже не жартує, не сміється, а обурюється на порок і таврує його без пощади, якщо ж і смішить, то сміх, що вселяється тоді їм, не розважає від вражень більше глибоких і сумних”. Об’єктом осміяння в комедії Фонвізіна стає не приватне життя дворян, а їх суспільна, службова діяльність і крепостническаяпрактика. Не задовольняючись одним зображенням дворянського “лихої вдачі”, письменник

прагне показати і його причини. Автор пояснює пороки людей їхнім неправильним вихованням і дрімучим неуцтвом, представленим у п’єсі в різних егопроявлениях. Жанрова своєрідність добутку полягає в тім, що “Недоук”, за словами Г. А. Гуковского, “напівкомедія, напівдрама”.

Дійсно, основа, кістяк п’єси Фонвізіна - классицистическая комедія, але в неї привнесені серйозні й навіть зворушливі сцени