Азазелло - один з підручних Воланда; маленька широкоплеча людина з вогненно-рудими волоссями, що стирчить із рота іклом, пазурами на руках і гугнявому голосі. Ім’я персонажа нагадує про демона іудейської міфології Азезеле, що живе в пустелі; це одне із традиційних іменувань біса, у романі Булгакова вжито в итальянизированной формі. Образ А. відзначений відомої брутальностью - він виконує в основному доручення, пов’язані з фізичним насильством: викидає з Москви Лиходеева, разом з Бегемотом б’є й викрадає Варенуху, б’є й зіштовхує зі сходи Поплавского, під час балу підносить Воланду блюдо з головою Берліоза, потім убиває з пістолета барона Майгеля. Крім того, А. виконує функції слуг і посильного: жарить м’ясо й пригощає їм Сокова, коли той приводить до Воланду, є як медсестра до професора Кузьміну, заговорює з Маргаритою в Олександрівськом саду, вручаючи їй чудесну помаду й крем.

Він же зустрічає Маргариту на цвинтар, доставляючи її у квартиру № 50 будинку № 302-біс по Садовій вулиці А. відвідує Майстра й Маргариту, що повернулися в арбатский підвал, і від імені Воланда запрошує їх на прогулянку. Герої вмирають, випивши принесеного А. провина, і в такий спосіб переходять в інобуття. А. підпалює підвал і разом з Майстром і Маргаритою на чорному коні летить над містом: вони летять «у чорному хвості його плаща». Під час останнього польоту А., «блищачи сталлю збруї», приймає щирий вид: його ока «порожня й чорні», а особа «біле й холодне»; він з’являється «як демон безводної пустелі, демон-убивця».

Бегемот - один з підручних Воланда, що з’являється в образі величезного чорного кота. У Біблії бегемот приводиться як приклад незбагненності божественного утвору; у той же час Бегемот - одне із традиційних найменувань демона, поплічника сатани. Б. у романі Булгакова комічно сполучить схильність до філософствування й «інтелігентні» звички із шахраюватістю й агресивністю. Уперше він виникає в сцені погоні Івана Бездомного за Воландом, причому їде від погоні на трамваї; потім перед переляканим Степой Лиходеевым п’є горілку, закушуючи її маринованим грибом; разом з Азазелло б’є й викрадає Варенуху. Перед сеансом чорної магії Б. вражає присутніх, наливаючи й випиваючи склянку води із графина; під час сеансу за наказом Коровьева (Фагота) відриває голову конферансьє Жоржа Бенгальського, потім оселяє її на місце; наприкінці сеансу, у розпал скандалу, що почався, Б. наказує диригентові оркестру «урізати марш».

Після відвідування Б. кабінету голови Видовищної комісії замість самого голови в його кріслі залишається лише ожилий костюм. Поплавскому, що відвідує квартиру покійного Берліоза, Б. повідомляє, що це він дав Поплавскому телеграму в Київ, а також перевіряє в того документи. Б. краде з моргу голову Берліоза. З появою Маргарити в спальні Воланда Б. грає з хазяїном у шахи, причому, програючи, намагається вдатися до шахрайства, а також пускається в демагогічні міркування. Б. дає сигнал до початку балу, а під час прийому гостей сидить у лівої ноги Маргарити. Він намагається сперечатися з Маргаритою щодо того, чи винний у дітовбивстві Фриды її хазяїн, що спокусив, кафе. Під час балу Б. купається в басейні з коньяком. За вечерею після балу Б. пригощає Маргариту спиртом і п’є сам; при цьому розповідає небилиці, «змагається» з Азазелло у влучності стрілянини, убиває сову й ранить Геллу. Репліки Б. пародійно остраняют слова Воланда, і роздратований Азазелло заявляє із приводу кота, що його «добре було б утопити». Б. диктує Гелле довідку для Миколи Івановича й разом з іншими проводжає Майстра й Маргариту до машини. Надалі він у квартирі № 50 зустрічає із примусом у лабетах чекістів, що прийшли з облавою, веде з ними люту перестрілку, причиняючись убитим і «оживаючи», за допомогою примуса підпалює квартиру й ховається. Разом з Коровьевым він відвідує магазин Торгсина й ресторан Грибоєдова, причому обидва візити також закінчуються пожежами, улаштованими Б. У сцені на Воробйових горах Б. видає свист, подібний до вітру. Під час останнього польоту він приймає щирий вигляд «худенького юнака, демона-пажа, кращого блазня, який існував коли-або у світі». Діяльність Б. служить причиною того, що вже після зникнення Воланда зі свитою по всій країні починають виловлювати й винищувати чорних котів.

Берліоз Михайло Олександрович - літератор, голова Массолита. Прізвище персонажа, по-перше, зближає його з відомим композитором - але саме як «антидвійника», відзначеного ознакою «немузикальності» (порівн. також «музичні» прізвища інших персонажів: Римський, Стравінський): Б. насамперед функціонер, чиновник від літератури; з іншого боку, ім’я героя асоціюється із самим автором роману, а ініціали - М. А. Б. - повністю збігаються з ініціалами Булгакова. Б. проживає в «негарній квартирі» № 50 будинку № 302-біс по Садовій вулиці; незабаром після вселення туди дружина Б. кидає його, виявившись, по слухах, «у Харкові з якимось балетмейстером». На самому початку роману, у сцені на Патріарших, Б. у бесіді з Іваном Бездомним заперечує історичність Ісуса Христа, а потім, у розмові з Воландом, заявляє, що людським життям керує «сама людина». Воланд пророкує героєві його долю, і пророкування збувається: Б. «відрізає голову» жінка, що керує трамваєм, під яким він попадає, поскользнувшись на розлитому маслі. Воланд зі свитою встановлюється у квартирі Б. Останки героя відвозять у морг, і його голову дли похорону пришивають до тулуба, однак уночі голова зникає, украдена Бегемотом. Під час балу Воланд звертається до ожилої голови Б., як би продовжуючи розмову, почата на Патріарші. Потім череп Б. перетворюється в чашу, що наповнюється кров’ю вбитого Майгеля, «перетвореної» у вино: цим вином Воланд «причащає» Маргариту.

Варенуха Іван Савелійович - адміністратор Вар’єте. Разом з Римським В. чекає появи зниклого директора Вар’єте Лиходеева; вони одержують від нього телеграми з Ялти й намагаються придумати правдоподібні пояснення що відбувається. В. дзвонить на квартиру до Лиходееву, розмовляє з Коро-Вьевым, після чого відправляється в ГПУ, щоб заявити про таємниче зникнення Лиходеева. У літній убиральні біля Вар’єте В. піддається нападу Бегемота й Азазелло, які доставляють його у квартину № 50 будинку № 302-біс, де В. цілує дівчина-вампір Гелла. Після сеансу чорної магії у Вар’єте В. є в кабінет до Римського, причому той зауважує, що В. не той - не відкидає тіні. Виступаючи в ролі « вампіра-навідника», В. чекає Геллу, що намагається відкрити зовні вікно кабінету; однак лемент півня змушує їх відступити, і В. вилітає у вікно. У сцені після балу В. виникає перед Воландом і просить відпустити його, тому що «не може бути вампіром», оскільки «не кровожерливий». Його прохання задовольняють, але Азазелло карає В. надалі не грубіянити й не брехати по телефоні. Згодом В. знову перебуває на посаді адміністратора Вар’єте, причому «здобуває загальну популярність і любов за свою неймовірну чуйність і ввічливість».

Воланд - персонаж, що втілює нескінченний і незбагненний универсум у єдності нерозривних протилежностей, що перебуває «по ту сторону добра й зла» і предпочитающий справедливість милосердю. Порівн. монументальний щирий «вигляд» В., прийнятий їм у фіналі: «Маргарита не могла б сказати, із чого зроблений привід його коня, і думала, що можливо, що це місячні ланцюжки й самий кінь - тільки брила мороку, і грива цього коня - хмара, а шпори вершника - білі плями зірок». Поява В. серед людей пов’язане з актуалізацією основних філософських проблем, зміною культурної парадигми (присутність під час допиту Иешуа Пілатом, бесіда з Иммануилом Кантом, зустріч із Берліозом і Бездомним, що розмовляють про Христю). Ім’я В. запозичене з «Фауста» Ґете (нем. der Voland - чорт), і перед людьми персонаж з’являється в традиційній культурній «ролі» сатани. У романі Булгакова пропонується також інший варіант ім’я персонажа - «Фаланд»: це, зокрема, свідчить про те, що наголос тут падає на останній склад (Воланд). В образі В. підкреслений театрально-оперний початок: не випадково він виступає в якості «артиста» - як чорний маг.

З’єднання протилежностей в образі В. підкреслено багатьма способами, починаючи з портрета. В. з’являється на Патріарших ставках перед Берліозом і Бездомним, і ті послідовно приймають його за іноземця, шпигуна-емігранта, вченого-історика, божевільного. У розмові про можливості людини «керувати» власним життям В. пророкує співрозмовникам їхньої долі. Як доказ історичності Ісуса В. призиває до відмови від яких-небудь «точок зору», виступаючи адептом беспредпосылочного знання, і викладає епізоди допиту Иешуа Пілатом, бесіди Пілата з Каифой і оголошення вироку; при цьому словесно відтворена їм реальність має практично матеріальною «відчутність».

Pages: 1 2