Широка зона лісів від карельської й печорської тайги до среднерусських дібров, Неозорі тундрові пасовища й зернові житниці в чорноземних степах - все це простори Російської рівнини. Перед нами земля з найбагатшими ресурсами, високою щільністю населення. Земля, що нагадує про колишній, - на ній розгорталася більш ніж тисячолітня історія старої Русі й сьогоднішньої Росії. Російська рівнина - театр епічних переможних битв, що бачив на своїх полях і татаро-монгольські навали, і полчища Наполеона, і орди гітлерівців. Рівнина, на якій розгорнулися головні події обох російських революцій, цивільної й соціалістичного будівництва, - це й тепер економічно найважливіша частина Росії.

Які ознаки поєднують рівнину? Насамперед, звичайно, плоський на величезних просторах рельєф. У чому причина його равнинности? Вирівнювати нерівності, що з’являлися, допомагали донні наноси морів, не раз різні частини, що заливали, рівнини в далекій давнині. Але особливо вплинули тривалість впливу розмиву й перевідкладення ґрунтів - вся сукупність зовнішніх процесів вирівнювання. Вони протікали отут в умовах тектонічної стійкості й лише малопомітних хитань платформи по вертикалі.

Але природа Російської рівнини дорога нам і як мир, що надихає своєю красою творчість велетнів вітчизняної культури - Пушкіна й Гоголя, Лермонтова й Шевченко, Толстого й Тургенєва; ми любимо Русь наших древніх билин і Русь есенинськую, любимо природу, оспівану в живописі Левитана й Полєнова, Куинджи й Рериха, Нисського й Ромадина, Грицая й Щербакова, у музиці Бородіна й Мусоргського, Римського-Корсакова Чайковського… Недарма серед таких широт Під стать простору й народ, Будь-яку далечінь не шанує далекої.

Він весь у себе, рідна широчінь, Широкоплечий богатир З душею, як ти сама, широкої!

Такий простір заслуговувало б і не настільки безособового “ назви-орієнтира” , але іншого немає. Це ім’я охоплює землі, що лежать безпосередньо до півдня від Фінської затоки, Ладоги й Онезького озера, так і більше південні - всю Прибалтику й Валдай, Смоленщину з Підмоськов’ям і навіть обіймає їх з півдня пояс полісь.

Але, мабуть, важливіше будь-яких природних єдностей те, що на цій землі створила людина. Величезні згустки населення, могутні промислові райони, найбільші міста країни.

Що ж поєднує ландшафт північно-заходу крім цих справ рук людських? Насамперед, спільність у лику природи. Аж ніяк не випадково впорядковане сполучення пластових рівнин і наносних річкових і озерно-болотистих низин. Всі вони в минулому були лісисті, а тепер виглядають ськоріше “лесополевими” . Ліси чергуються з полями на місцях вирубок і розкорчувань і з давно вже безлісними опольями. А пояс полісь донині покритий лісами - звідси і його ім’я.

І в Прибалтиці бувають морози, трапляються посухи, але жителям більше континентальних просторів сходу її клімат здається теплим і вогкуватим. Про його пом’якшеність подихами Атлантики говорить і вигляд уцілілих лісів: тайга заходить сюди лише окраїнами, поступаючись першістю змішаним лісам, у яких до півдня, а головне, до заходу усе більше широколиственних дерев.

Підвищене зволоження позначалося й у минулому. Не один холод, але й вологість додали древньому льодовику таку потужність, що він прийшов сюди зі Ськандинавії. Заледеніння діяло недавно, це були етапи його моськовського й валдайського наступаний. Втім, на вигляд природи більше вплинули не наступания, а отступания льодовика.

Величезними концентричними лугами простягнулися по просторах північно-заходу ландшафти, пов’язані з різними фазами зникнення льодів. Кожна зі смуг горбкувато-моренного рельєфу супроводжується з півдня піщаними відкладеннями розливів і потоків поталих вод, особливо великими в поліссях.

Іноді думають, що морені райони північно-заходу буяють валунами чи ледве не нарівні з Карелією. Але намиті поталими водами піщані площини навіть в “свежеледникових” районах у багато разів обширнее, чим завалуненние ували.

Не будемо перебільшувати роль древнього льодовика і як будівельника поверхні. Довгий час уважали, що Валдай і Клинсько-Дмитровськая гряда тому тільки й виражені в рельєфі, що тут відкладалися особливо більші вали з валунних суглинків при тривалих затримках краю відступаючого льодовика.

У дійсності, льодовик насувався на вже існуючі тут дольодовикові нерівності, на пластові щаблі, звернені крутими уступами - глинтами до північно-заходу. Лід лише огладив обрису уступів і “присипав” їх витаявшими при його відході валунними глинами.

Щоб зрозуміти природу цих пластових щаблів, прийде заглянути в надра. Пологий підземний схил Балтійського щита поступово поринає до південно-сходу під осадовий чохол - верхній поверх Російської платформи, що ськладає із древніх нашарувань. Вони, а виходить, і “спини” приповерхніх шарів ледь помітно нахилені до південно-сходу. Підкопуванням, обрушенням і освіженням їхніх торцевих уступів, звернених убік Балтики й Ладоги, чимало займалися сили розмиву, особливо прибій прибалтійських морів і озер.

У рельєфі виділилися три головні смуги глинтових уступков: прибалтійська, валдайська й клинсько-дмитровськая. їхні шари, Що Ськладають, залягають одні над іншими величезними чешуями. Чим далі до південно-сходу, тим усе більше молодими товщами ськладені чергові луськи: у Фінської затоки це вапняки раннього полезоя (ордовик) на Валдаї - пізнього (карбон) , а на Клинсько-Дмитровськой гряді - породи пізнього мезозою (крейдового віку) .

Картині в цілому властива велична стрункість. Дуги валунних гряд і намивних рівнин сполучаються із системою пластових чешуй. Виниклі по різних причинах, але взаємозалежні, ці смуги створюють як би генеральну схему географії північно-заходу.

Однак природа й тут багатолика. Помітна різниця між приладожським північчю й поліським півднем, наростає континентальность із заходу на схід. Впливає й неоднаковий вік - різні строки із часу зникнення льодовика, а виходить, і різний ступінь змін, що пішли, вигляду природи.

Балтийсько-валдайський край. Льодовикове ліплення поверхні найбільш відчутна в цьому краї низьких плато й пластових уступів, на які або надсаджені, або прислоени до них наносно-льодовикові форми. Літо тут прохолодна, вологе, зима м’яка, із частими відлигами, південну тайгу поміняють змішані ліси.

У надрах, на породах підземного “схилу” щита, лежать шари раннепалеозойського віку, унизу кембрійські сині глини, вище - вапняки й сланці нижнеордовикськой епохи, якими утворений уже згаданий глинт. Його кручі, місця із хвилеприбійними печерами, обрамляють із півдня звивистий берег Фінської затоки.

У столовому вапняковому плато південніше глинта виточені карстові лійки. Серед дерено-підзолистих ґрунтів, нормальних для цієї зони, часто зустрічаються темноколірні, часом навіть черноземовидние ґрунту (багатство вапном допомагає їм утримувати перегній від вимивання) .

Берега Фінської затоки закарстованного Моонзундського архіпелагу порізані бухтами типу вже згадуваних фьердов, що виникли при вторгненні моря в приопущенную сушу. У них укриті важливі балтійські порти - Таллин, Палдиськи, Пярну. На острові Сааремаа охороняється всесвітньо відома історично достовірна астроблема - “зоряна рана” Землі, група космогенних кратерів, що виникли при падінні метеорита вагою в сотні тонн більше 2500 тисяч років тому.

Товщі ордовикського віку вміщають мільярди тонн горючих сланців - кукерситів. Їх добувають на сході Естонії.

Південніше в кожній свиті, що лежить вище ордовика є більше міцні шари, що бронюють чергову пластиновую луську. Ріки, перетинаючи торцеві обрізи цих чешуй, клекочуть на порогах, а місцями й отут падають вертикально, як мініатюрні Ніагари.

Песчанники девонського віку утворять під чохлом морен і водно-льодовикових піськів велике Головне девонське поле. Червонувате фарбування песчанников - нагадування про древні пустельні умови незапам’ятного девонського часу. При всиханні морів накопичувалися солі - тепер це покладу гіпсу й виходи соляних і сірчистих джерел, на яких виникли курорти.

Pages: 1 2 3 4 5

Збережи - » Російська рівнина . З'явився готовий твір.